Стивен Кинг - Доктор Сон

— А Абра знає, де живе та жінка?

— Все, що вона знає, це те, що під час того контакту — того взаємного бачення — та жінка перебувала в «Супермаркеті Сема». Це значить, десь на Заході, але там «Семи» існують не менш як у дев’яти штатах.

— Включно з Айовою?

Ден похитав головою.

— Тоді я не розумію, чого ми досягнемо поїздкою туди.

— Ми можемо дістати рукавицю, — сказав Ден. — Абра гадає, якщо вона отримає ту рукавицю, вона зможе зачепитися за того чоловіка, який її на себе приміряв. Вона називає його Баррі Кібець.

Джон сидів, похиливши голову, задумавшись. Ден його не чіпав.

— Гаразд, нарешті промовив Джон. — Це божевілля, але я на нього підписуюся. Зважаючи на те, що мені відомо з історії Абри, і пам’ятаючи мою власну історію з тобою, відмовитися наразі було б доволі важко. Але якщо та жінка не знає, де живе Абра, чи не було б мудрішим залишити все, як є? Не будити сплячого собаку і все таке інше?

— Я не вважаю, що цей собака спить, — сказав Ден. — Цим

( «порожнім демонам» )

перевертням Абра потрібна з тієї ж причини, з якої їм був потрібен той хлопчик, Тревор — я впевнений, Біллі щодо цього правий. Вони також знають, що вона становить для них небезпеку. Якщо це висловити в термінах АА, вона владна порушити їхню анонімність. І вони можуть мати ресурси, про які ми можемо тільки здогадуватися. Хіба тобі хочеться, щоб твоя пацієнтка жила в страху від місяця до місяця, а може, й від року до року, завжди очікуючи, що з’явиться якась паранормальна Сім’я Менсона [293] Charles Manson (нар. 1934 р., засуджений на довічне ув’язнення) — ватажок в основному дівочої мобільної «комуни-сім’ї» хіпі, яка наприкінці 1960-х жорстоко вбивала людей на самотніх ранчо в Каліфорнії. і просто посеред вулиці вхопить її?

— Звісно, ні.

— Ці мудаки живляться такими дітьми, як вона. Такими, яким був колись я. Дітьми із сяйвом. — Він безжально вдивлявся в очі Джону Далтону. — Якщо це правда, їх потрібно зупинити.

Озвався Біллі:

— Якщо я не їду до Айови, що тоді мені тре’ тут робити?

— Розкладемо це так, — сказав Ден. — Упродовж наступного тижня ти вельми близько познайомишся з Енністоном. Фактично, якщо Кейсі дасть тобі відгули, ти поживеш у тамтешньому мотелі.

Роза нарешті увійшла в той медитативний стан, якого домагалася. Найважчим з усього було перестати утримувати в собі стурбованість Дідом Фліком, але насамкінець вона і це проминула. Злетіла понад цим. Тепер вона майоріла всередині себе, повторюючи прадавні фрази — Саббатха ханті і Лодсам ханті і Каханна різоне ханті — знову, і знову, і знову, ледь-ледь ворушачи губами. Ще було надто рано вирушати на пошуки тієї морочливої дівчинки, але тепер, коли її залишили в спокої і світ упокоївся, як всередині, так і зовні, вона не поспішала. Медитація й сама по собі чудова річ. Роза взялася добирати своє знаряддя і зосереджувати концентрацію, діючи повільно і педантично.

«Саббатха ханті, лодсам ханті, каханна різоне ханті» — слова, що були древніми, коли Правдивий Вузол мандрував возами по Європі, продаючи торф’яні брикети та всякі брязкальця. Ймовірно, вони були древніми, коли був молодим Вавилон. Ця дівчинка потужна, але Правдиві над -потужні, і Роза не очікувала реальних проблем. Дівчинка спатиме, а Роза рухатиметься з тихою скрадливістю, визбируючи інформацію і підсаджуючи навіяння, як маленькі вибухові пакети. Не просто одного червака, а ціле їх гніздо. Деяких з них дівчинка може виявити і знешкодити.

Решту — ні.

Цього вечора, вже після того як вона закінчила робити свої домашні завдання, Абра майже сорок п’ять хвилин балакала по телефону з матір’ю. Спілкування відбувалося на двох рівнях. На верхньому вони говорили про те, як в Абри пройшов цей день, про шкільні справи наступного тижня і про костюм, який на ній буде на прийдешньому вечорі танців у Гелловін; вони обговорювали плани перевезення Момо на північ, до Фрейжера, в хоспіс (який Абра за звичкою подумки називала «хот спайсом»); Люсі розповіла Абрі про актуальний стан Момо, що, як вона сказала «є наразі доволі непоганим, зважаючи на всі негаразди».

На іншому рівні Абра чула болісні ремствування Люсі на те, що вона якось не виправдала сподівань своєї бабусі, і правду про реальний стан Момо: перелякана, пригнічена, змучена болем. Абра намагалася послати матері утішливі думки: «Все гаразд, Ма; ми любимо тебе, Ма; ти робила все, що тільки могла робити, і стільки, скільки була в змозі робити» . Їй подобалося думати, що деякі з цих думок дійдуть, але насправді вона в це не вірила. Вона мала чимало талантів — таких, що були чудесними і лячними водночас, — але здатність змінювати емоційну температуру іншої особистості до них ніколи не належала.