Ден Браун - Точка Обману

Президент скинув окуляри і поглянув Рейчел просто у вічі. Вона відчула в його погляді ту внутрішню силу, яка була притаманна її батьку.

— Я прошу вас, Рейчел, зробити мені послугу. Гадаю, що ця послуга є частиною ваших обов’язків по роботі. Ну то як? Так чи ні? Ви проінструктуєте мою команду з цього питання?

Рейчел видалося, що вона потрапила в пастку. От чорт, це гірше, аніж набридлива агресивна реклама. Навіть на відстані три тисячі миль вона відчула силу волі президента, яка проникала до неї крізь екран. Рейчел розуміла також, що це цілком доречне прохання, подобалося воно їй чи ні.

— Я маю декотрі застереження, — сказала Рейчел.

Герні здивовано вигнув брови.

— Які саме?

— Я зустрінуся з вашим персоналом у приватній обстановці. Без репортерів. Це буде приватний брифінг, а не публічна заява про підтримку.

— Даю слово. Можете вважати, що ваша зустріч уже призначена і відбудеться в надзвичайно усамітненому місці.

Рейчел зітхнула.

— Тоді згода.

Президент аж просяяв.

— Прекрасно!

Рейчел поглянула на годинник і з подивом побачила, що вже була четверта з копійками.

— Стривайте, — ошелешено мовила вона, — якщо ви виходите у прямий ефір о восьмій вечора, то ми просто не маємо часу. Навіть за допомогою отієї хитромудрої штуковини, на якій з вашої волі я сюди прилетіла, я зможу дістатися Білого дому не раніше, аніж за дві години. А потім мені треба буде підготувати нотатки до виступу і...

Президент похитав головою.

— Боюся, я не зовсім точно висловився. Ви вестимете брифінг звідти через відеозв’язок.

— Ой! — завагалася Рейчел. — А на який час ви збираєтеся призначити відеоконференцію?

— Як щодо того, — почав президент, іронічно посміхаючись, — аби розпочати просто зараз? Усі уже зібралися і сидять, витріщившись у порожній екран телевізора. Вони вже чекають на вас.

Рейчел уся напружилася.

— Сер, я зовсім не готова. Не можу ж я й справді...

— А ви просто скажіть їм правду. Невже це так важко?

— Але ж...

— Рейчел, — сказав президент, нахилившись до екрана. — Запам’ятайте, що ви збираєте й обробляєте інформацію, отримуючи за це гроші. Це ваша робота. Просто розкажіть їм про те, що гам у вас відбувається. — Він уже простягнув руку, щоб вимкнути свій відеотранслятор, але на мить зупинився. — І, гадаю, вам буде приємно дізнатися, що я вивів вас на владну позицію.

Рейчел не зрозуміла, що означала остання фраза, але було вже запізно. Президент від’єднався.

На мить екран перед Рейчел згас. А потім знову засвітився — і Рейчел побачила перед собою найбентежнішу картину в своєму житті. Просто перед нею був Овальний кабінет Білого дому, битком набитий людьми. Яблуку ніде було впасти. Здавалося, що там зібрався увесь персонал Білого дому. І всі ці люди невідривно дивилися на неї. Рейчел збагнула, що відеокамера, яка транслює їй це зображення, розміщується у президента на столі. «Тобто я і справді промовляю з владної позиції», — подумала вона і відчула, як вкрилася рясним потом. З виразу облич членів персоналу Білого дому вона здогадалася, що вони не менш здивовані її появою на екрані, аніж вона — їх.

— Міс Секстон? — гукнув хрипкий голос.

Рейчел пробіглася поглядом по морю облич і побачила, хто це сказав. То була висока худа жінка, що якраз вмощувалася в передньому ряду, — Марджорі Тенч. Її зовнішність не можна було сплутати з жодною іншою, навіть у натовпі.

— Дякую, що приєдналися до нас, міс Секстон, — сказала Марджорі Тенч дещо самовдоволено. — Президент каже, що ви маєте нам щось повідомити?

Насолоджуючись темрявою, палеонтолог Вейлі Мін сидів собі сам-один на своєму робочому місці й неквапливо розмірковував. Від передчуття події, що мала статися сьогодні увечері, він відчував ентузіазм і піднесення. Невдовзі я стану найвідомішим палеонтологом у світі! Він сподівався, що Майкл Толланд виявив режисерську щедрість і не пошкодував місця для його коментарів у своєму документальному фільмі. Смакуючи свою неминучу славу, Мін відчув під ногами легеньку вібрацію і аж підскочив від несподіванки. Інстинктивне передчуття землетрусу, яке виробилося в нього завдяки мешканню в Лос-Анджелесі, зробило його надчутливим до найменших коливань земної поверхні. Одначе за мить йому стало соромно за власну лякливість, і він збагнув, що вібрація була цілком нормальним явищем. «То просто шмат льодовика відламався й обрушився в океан», — нагадав він собі, полегшено зітхаючи. Він ніяк не міг призвичаїтися до цього явища. Кожні кілька годин у нічній тиші гуркотів далекий потужний вибух — то від краю льодовика відламувалася брила і падала у воду. Нора Менгор добре про це сказала: «Так народжуються нові айсберги».