Ден Браун - Точка Обману

«От дурепа чортова!» — подумав Секстон.

— Давайте все сюди, — жорстко кинув він і простягнув руку.

Підібравши останній, жінка подала конверти сенаторові, навіть не повернувшись до нього.

— Вибачте... — знічено промимрила вона.

І, похнюпившись від сорому, швидко розчинилася в натовпі репортерів.

Секстон швидко порахував конверти. Десять. От і добре. Ніхто сьогодні не вкраде у нього цю нищівну зброю. Випроставшись, він поправив мікрофони і жартівливо посміхнувся репортерам.

— Гадаю, краще роздати вам усе це зараз, поки комусь не стало зле!

Зголодніла до сенсацій репортерська братія розреготалася.

Секстон відчув присутність Рейчел. Його донька стояла за ширмою неподалік.

— Не роби цього, — сказала вона. — Ти пошкодуєш.

Та Секстон проігнорував її.

— Благаю, повір мені, — знову мовила вона, вже гучніше. — Ти робиш величезну помилку.

Та Секстон підняв конверти і розгладив їх краї.

— Татку, — з притиском благально сказала Рейчел. — Це твій останній шанс вчинити правильно.

Вчинити правильно? Накривши мікрофон рукою, Секстон обернувся — наче для того, щоб прокашлятись. Уважно поглянувши на доньку, він кинув:

— Ти така ж, як і твоя матір, — ідеалістична й дріб’язково-нетямуща.

А коли Седжвік Секстон обернувся назад до нетерплячих репортерів, то вже забув про дочку. Високо підвівши голову, він походжав біля трибуни, роздаючи конверти в руки спраглих медійників. А потім постояв, спостерігаючи, як ці конверти швидко розійшлися серед натовпу.

Над майданчиком запала тиша.

Секстон відчув, що визначальний момент його політичної кар’єри настав.

Метеорит — це фальсифікація. І я той чоловік, який цю фальсифікацію викрив.

Секстон знав, що репортерам знадобиться кілька секунд для того, аби усвідомити вміст конвертів: зображення потаємної шахти у кризі, через яку ввели метеорит; фото сучасної істоти з океану, аналогічної тій, яку знайшли скам’янілою в метеориті; свідчення про те, що хондри можуть утворюватися і на Землі. І все це вело до одного шокуючого висновку.

— Сер! — озвався, затинаючись, якийсь журналіст, зніяковіло поглянувши на конверт у своїх руках. — Усе це справжнє?

Секстон похмуро зітхнув.

— Так, боюсь, що справжнє.

Ніякове бурмотіння хвилею прокотилося по натовпу.

— Я почекаю — нехай кожен встигне проглянути ці сторінки, — сказав Секстон. — А потім я відповім на запитання і спробую кинути світло на те, що ви зараз тримаєте в руках.

— Сенаторе! — спантеличено звернувся до нього ще один репортер. — Ці зображення — справжні?.. Несфальсифіковані?

— На сто відсотків — ні, — твердо заявив Секстон. — Інакше я б їх вам не надав.

Сум’яття і розгубленість у натовпі зросли ще більше, і Секстону навіть почувся сміх — зовсім не така реакція, на яку він сподівався. Він почав побоюватися, що переоцінив здатність представників мас-медіа робити висновки з очевидного.

— Е-е-е... сенаторе, — озвався хтось із дивними іронічними нотками в голосі. — Ви повністю ручаєтеся за справжність цих фото?

Секстон почав злитися.

— Друзі мої, кажу вам востаннє: свідчення, які ви тримаєте в руках, на сто відсотків правдиві. І якщо хтось доведе мені, що це не так, то я готовий з’їсти власного капелюха.

Секстон сподівався, що ця його ремарка викличе сміх, але він його так і не почув.

Запала мертва тиша. Репортери втупилися в нього нічого не розуміючими поглядами.

Хлопець, який щойно ставив запитання сенаторові, підійшов до нього, тасуючи на ходу фотокопії.

— Сенаторе, ви маєте рацію. Це надзвичайно скандальна інформація. — Репортер помовчав і почухав потилицю. — Тому ми й розгубилися, чому ви вирішили нею поділитися, якщо раніше заповзято це спростовували.

Секстон не розумів, про що той говорить. Репортер подав йому фотокопії. Секстон поглянув на аркуші — і на мить його свідомість згасла.

Він стояв, не в змозі вимовити ані слова.

Сенатор втупився у фотографії, яких раніше ніколи не бачив. Чорно-білі фотографії. На них — двоє людей. Голих. Руки й ноги переплетені. Кілька секунд він не міг второпати, що бачить. А потім збагнув. І це було як снаряд, що влучив йому нижче пояса.

Охоплений жахом, Секстон рвучко підвів голову і поглянув у натовп. Там почали сміятися. Половина присутніх уже телефонували до своїх редакцій, сповіщаючи про нову сенсаційну історію.

Сенатор відчув, як хтось легенько поплескав його по плечу.

Очманілий, він крутнувся на п’ятах.