Ден Браун - Точка Обману

А у Ферфаксі операторові центрального комутатора управління військово-космічної розвідки почав уриватися терпець.

— Кажу вам, я не бачу ніякого Джима Семільяна у списку співробітників планово-аналітичного відділу.

Проте людина, яка подзвонила, наполягала:

— А ви пробували інші варіанти написання прізвища? Перевіряли в інших відділах?

Оператор уже перевірила, але про всяк випадок глянула ще раз. За кілька секунд вона відповіла:

— У нас у штаті немає людини на ім’я Джим Семільян. У жодному з варіантів написання.

Дивно, але в голосі абонента прозвучало задоволення:

— Отже, ви абсолютно впевнені, що у вас не працює особа на ім’я Джим Се...

Раптом на лінії почулася якась похаплива метушня. Хтось закричав. Абонент вилаявся і швидко від’єднався.

А на борту «кайови» Дельта-Один несамовито волав од люті, намагаючись якомога швидше увімкнути систему глушення. Надто пізно він усе зрозумів. Серед величезного розмаїття освітлених вимикачів та світлодіодів він не одразу помітив блимання маленького давача, який показував, що з борту «Гої» ведеться передача через супутникову систему. Але як? Усі на палубі! Не встиг Дельта-Один увімкнути систему глушення, як передача з «Гої» завершилася сама, без його втручання.

Факс у лабораторії задоволено пропищав.

СИГНАЛ ЗНАЙДЕНО... ФАКС ВІДПРАВЛЕНО

Убивай, бо уб’ють тебе. Рейчел виявила частину своєї свідомості, про існування якої раніше навіть не здогадувалася. То був режим виживання: жорстока рішучість, підживлена страхом.

— Що було у відправленому факсі? — вимогливо спитав голос по рації.

Рейчел була рада почути підтвердження, що факс відправлено за планом.

— Залиште цю зону, — сказала Рейчел. — Усе скінчено. Ваша таємниця стала надбанням громадськості. — І вона переповіла нападникам усю щойно відправлену інформацію — неспростовні відомості про те, що метеорит — це шахрайство. — Якщо ви завдасте нам шкоди, то собі ж зробите гірше.

Настала гнітюча пауза.

— Кому ви надіслали факс?

Та Рейчел не збиралася відповідати на це запитання. Їй і Толландові треба було виграти якомога більше часу. І вони розташувалися на палубі біля відкритої ляди на прямій лінії з «Тритоном», щоб гелікоптер не міг поцілити в них, не влучивши при цьому й у військовика, який теліпався в механічних руках.

— Вільямові Пікерінгу, — з надією в голосі висловив припущення контролер. — Ви надіслали факс Вільямові Пікерінгу.

«Відповідь неправильна», — подумала Рейчел. Так, Пікерінг був би її найпершим варіантом, але вона була змушена зробити інший вибір, побоюючись, що нападники вже встигли ліквідувати її шефа. Такий зухвалий крок міг свідчити лише про одне — про моторошну рішучість їхніх ворогів. Тієї миті, коли потрібно було терміново приймати рішення, Рейчел у відчаї надіслала інформацію на єдиний факсовий номер, який пам’ятала.

Вона надіслала факс до офісу свого батька.

Цей номер болісно закарбувався в її пам’яті після смерті матері, коли батько визнав за краще спілкуватися про численні деталі щодо статків, не зустрічаючись із Рейчел. Вона ніколи не думала, що їй доведеться звертатися до батька у скрутну годину, але сьогодні цей чоловік мав дві критично важливі риси: політичну спонуку без вагань оприлюднити інформацію про метеорит і достатній вплив, щоб зателефонувати до Білого дому, аби той відкликав свою команду кілерів.

Хоча, скоріш за все, о такій пізній годині батька в офісі не було, Рейчел знала, що він надійно забезпечив його охорону, перетворивши на справжній сейф. Фактично Рейчел послала інформацію до сейфа, який має замок з годинниковим механізмом. Навіть якщо нападники і прознають, куди пішла інформація, навряд чи вони зможуть проникнути крізь щільну державну охорону в офісній будівлі імені Філіпа А. Гарта і непоміченими прокрастися до батькового кабінету.

— Хоч би куди ви не надіслали факс, — почувся голос згори, — ви наражаєте ту людину на велику небезпеку.

Рейчел знала, що має говорити з позиції сили, попри той страх, який вона відчувала. Вона кивнула на військовика, який теліпався в пазурах «Тритона» над прірвою. З висоти тридцяти футів краплі крові з його ноги падали в океан.

— Єдиним, хто наражається на небезпеку, є ваш агент, — сказала вона в мікрофон. — Усе. Забирайтеся геть. Інформація вже пішла. Ви програли. Залиште територію, інакше цей чоловік помре.

— Міс Секстон, — наполягав контролер. — Ви просто не розумієте важливості...