Ден Браун - Втрачений символ

Коли Малах тягнув Ленґдона через вітальню, конгрегація проголосила: «Амінь!»

« Амон , — виправив їх Малах. — Колиска вашої релігії — Єгипет». Бог Амон був прототипом Зевса, Юпітера, а також кожного Бога в його сучасній іпостасі. І донині кожна конфесія на землі вигукувала варіанти одного імені: Амен! Амінь! Аум!

Телепроповідник цитував місця з Біблії, де описувалася ієрархія ангелів, демонів та духів, які керували небесами та пеклом. «Захищайте душі ваші від нечистої сили! — застерігав проповідник. — Вознесіть молитвою серця ваші! Бог та ангели почують вас!»

«Правду каже, — похвалив його Малах. — А ще їх почують демони».

Він давно дізнався, що правильним застосуванням мистецтва магії зможе відкрити портал до духовної сфери. Ті невидимі сили, що там існують, трапляються в різних формах — подібно до людей. Вони, як і люди, бувають і добрі, і злі. Сили Світла зцілювали, захищали і прагнули принести у всесвіт порядок. Сили Темряви функціонували в протилежному напрямку — руйнували і призводили до хаосу.

Якщо до них правильно звернутися, то ці невидимі сили можна було переконати скоритися волі молільника на землі і, таким чином, наділити його надприродною силою. В обмін на свою допомогу ці сили вимагали пожертв: сили Світла — молитов та похвальби, а сили Темряви — пролитої крові.

Що більша пожертва, то більша сила, якою наділяється той, хто цю пожертву здійснює . Малах почав свою практику з крові дрібних тварин і птахів. Однак з часом він ставав дедалі сміливішим у своєму виборі жертви. «І сьогодні я зроблю завершальний крок».

«Остерігайтеся! — вигукнув проповідник, попереджаючи про прийдешній Апокаліпсис. — Невдовзі розпочнеться завершальна битва за людські душі!»

«І то правда, — погодився Малах. — І я стану найсильнішим її учасником».

Звісно, ця битва почалася давним-давно. У Давньому Єгипті ті, хто удосконалили мистецтво магії, увійшли в історію як великі адепти: у своєму розвиткові вони далеко перевершили пересічних індивідів і стали істинними воїнами Світла. Вони ходили землею як боги. Вони будували храми для посвячення, до яких приїздили неофіти з усього світу, щоб причаститися до мудрості. Вони виплекали расу золотих людей. На якийсь нетривалий час здалося, що людство невдовзі ушляхетниться, піднесеться над самим собою і вийде за межі своїх земних уз.

То була золота доба древніх таємниць .

Однак людина, як істота з плоті та крові, виявилися вразливою до гріхів гордині, ненависті, дратівливості та пожадливості. З часом з’явилися і такі, що спотворили саме мистецтво, перекрутили його і стали зловживати ним задля власної вигоди. І цей перекручений та спотворений різновид мистецтва вони почали використовувати для того, щоб викликати темні сили. Це «альтеративне» мистецтво магії розвинулося, стало потужним, і його вплив був швидким та п’янким.

І це — моє Мистецтво.

Це — моя велика Робота.

Просвітлені адепти та їхні езотеричні братства побачили це зростаюче зло і усвідомили, що людина не використовує ново-знайдене знання заради блага собі подібних. Тому вирішили сховати цю мудрість і тримати її подалі від лихих очей негідних. І зрештою її було втрачено.

З цією втратою сталося Велике Падіння Людини.

І настала Темрява.

Шляхетні потомки адептів мужньо трималися й донині вперто наосліп шукали Світло, намагаючись заволодіти втраченою силою свого славетного минулого, щоб стримувати Темряву і долати її. То були священики — чоловіки та жінки — в церквах, храмах та гробницях усіх релігій на землі. Час знищив спогади, відсторонив їх від їхнього минулого. Вони більше не знали Джерела, з якого колись лилася їхня могутня мудрість. І коли їх питали про божественні таємниці предків, нові хранителі віри голосно відмовлялися від них, засуджуючи їх як єресь.

«Невже вони й справді забули?» — подумав Малах.

Відлуння цього древнього мистецтва чулося в кожному куточку світу — від містичних кабалістів юдаїзму до езотериків-суфістів у ісламі. Його залишки збереглися в таємничих ритуалах християнства, у його богоспоживальному ритуалі святого причастя, в ієрархії святих, ангелів та демонів, у заклинаннях та ритуальних співах, в астрологічній підоснові церковних календарів, у священицьких рясах, а також в обіцянці вічного життя. Навіть у наш час християнські священики виганяють злих духів, вимахуючи кадилами, калатаючи у священні дзвони та окропляючи святою водою. Християни і досі практикують надприродне мистецтво вигнання бісів — древній ритуал їхньої віри, що потребував здатності не лише виганяти демонів, а й викликати їх.