Та Ленґдон ледь чув її.
«1514 AD — це не дата».
Символ
, як засвідчив би будь-який знавець середньовічного мистецтва, являв собою «симвопис» — символ, що використовувався замість підпису. В давнину багато відомих філософів, митців та літераторів підписували свої праці унікальним символом чи монограмою замість імені. Така практика додавала нальоту загадковості їхнім працям, а також захищала від переслідувань, якщо їхні праці визнавалися «підривними» чи єретичними.
У цьому ж випадку літери А і D означали не Anno Domini. Німецькою мовою вони означали дещо зовсім інше.
Ленґдон одразу ж побачив, як всі елементи головоломки стали на свої місця. За кілька секунд він уже знав, як розшифрувати цю піраміду.
— Молодчага, Кетрін, — сказав професор, підводячись з-за стола. — Тепер ми маємо все, що потрібно. Ходімо. Я все поясню дорогою.
Кетрін спантеличено поглянула на нього.
— Тож дата тисяча п’ятсот чотирнадцятий Ей-ді і справді щось тобі говорить?
Ленґдон кивнув і рушив до дверей.
— Ей-ді — це не дата, Кетрін. Це — особа.
А на західному краю Ембасі-роу, в альтанці Дім привидів, розташованій в огородженому парку, знову стало тихо. Хлопчина допомагав своєму наставникові перетнути широку галявину від в’їзної дороги.
«Невже він дозволив мені провести його?»
Зазвичай сліпий дідуган відмовлявся від допомоги, воліючи рухатися по території свого притулку лише з пам’яті. Однак сьогодні він, певно, поспішав, щоб відповісти Воренові Беламі по телефону.
— Дякую, — сказав дід, коли вони увійшли до будівлі, у якій розташовувався його особистий кабінет, — тут я вже сам знайду дорогу.
— Сер, я з радістю залишуся вам допомогти...
— На сьогодні досить, — заперечив дід, відпускаючи руку свого помічника, і хутенько зашкутильгав у темряву свого кабінету. — Добраніч.
Хлопець вийшов із будинку і рушив до свого скромного житла на території парку. Та вже дорогою туди його почала гризти цікавість. Старого засмутило запитання, яке йому поставив містер Беламі, — це очевидно, однак саме запитання здалося хлопцеві дивним, майже безглуздим:
« Невже ніхто не допоможе вдовенку?»
Навіть його найсміливіші фантазії були неспроможні пояснити, що це означало. Хлопець отетеріло підійшов до комп’ютера і набрав цю фразу в пошуковому вікні.
На його превеликий подив, знайшлася величезна кількість сторінок, де цитувалося точнісінько таке саме запитання. Він з цікавістю і захватом занурився у знайдену інформацію. Виявилося, що Ворен Беламі був не першим в історії, хто ставив це химерне запитання. Ці ж слова мовив багато сторіч тому... сам цар Соломон, коли оплакував загиблого друга. Здогадно, це питання й досі використовують сучасні масони як зашифрований заклик про допомогу. Здається, Ворен Беламі послав сигнал тривоги своєму братові-масону.
« Albrecht Dürer ?»
Поспішаючи разом із Ленґдоном через підвал будівлі Адамса, Кетрін намагалася скласти докупи деталі головоломки. A. D. означає Albrecht Dürer ?. Цей знаменитий німецький гравірувальник та художник був одним із найулюбленіших братових митців, і Кетрін трохи зналася на його творчості. Та все одно вона не могла збагнути, яким чином Альбрехт Дюрер міг стати в пригоді в цьому конкретному випадку. «До того ж він помер понад чотириста років тому».
— Із символічної точки зору Дюрер є бездоганним, — пояснював Ленґдон, коли вони проходили у двері з освітленою позначкою «Вихід». — Він був знаменитим мислителем доби Відродження, митцем, філософом, алхіміком та відданим дослідником древніх таємниць . І донині не знайшлося людини, що повністю збагнула б зміст повідомлень, прихованих у творах Дюрера.
— Може, й так, — погодилася Кетрін. — Але яким чином напис «тисяча п’ятсот чотирнадцятий Ей-ді» допоможе нам дешифрувати піраміду?
Вони дійшли до замкнених дверей, і професор скористався карткою Беламі, щоб їх відімкнути.
— Число тисяча п’ятсот чотирнадцятий, — пояснював Ленґдон, коли вони поспішали сходами, — вказує на цілком конкретний твір Дюрера. — Вони увійшли до величезного коридору, і Ленґдон, озирнувшись, показав ліворуч. — Сюди. — Вони швидко рушили далі. — Насправді Дюрер сховав число тисяча п’ятсот чотирнадцять у своєму найзагадковішому творі — гравюрі «Меланхолія 1», яку закінчив тисяча п’ятсот чотирнадцятого року. Ця гравюра вважається фундаментальним твором північноєвропейського Відродження.
Читать дальше