Андрій Кокотюха - Темна вода

— Віталій.

— Нарешті познайомилися остаточно. Добраніч, Віталію...

Коли на ранок Мельник вийшов, аби перевірити, як там Лютий з компанією, їхнього намету та речей він не побачив. Після них лишилася тільки купа сміття. Виходить, утекли...

Де їх тепер шукати і чи потрібно це робити взагалі. Чомусь Шульга був переконаний — вони рано чи пізно самі нагадають про себе.

Адже вчора вони не втекли. Вони лише відступили.

Прокачати того, хто назвав себе Антоном Кулаковим, дослідником із Количівки, виявилося нескладно. Тут Мельник обійшовся своїми силами. Рано, традиційно поставивши Обухівського до відома про потребу відлучитися по справах і отримавши у відповідь байдуже знизування плечима, він сів за кермо і поїхав у Количівку. Від Козубів — якихось нещасних сімдесят кілометрів.

Селищного дільничного інспектора Мельник знав. Не особисто, але чув про нього: років сім чи вісім тому після того, як у нього на допиті від серцевого нападу помер підозрюваний, міг вибухнути грандіозний скандал. Слідів від побоїв на тілі не знайшли, і це врятувало ситуацію — опера не вигнали, а довічно вислали в Количівку, без жодних перспектив службового зростання і зміни звання старлея хоча б до капітана. Але зовсім несподівано своїм новим призначенням той виявився задоволений — в тихому селищному болітці йому жилося спокійніше. В Чернігові він був одним із рядових оперів, у Количівці — відома і навіть шанована людина. Словом, те, що більшість амбітних колег сприйняла б як трагедію, цей вважав великою удачею. Саме тому Мельник та інші часом, коли все діставало до печінок, тихо заздрили йому.

Дільничний, виявляється, так само пам’ятав Мельника по райвідділу. Тому навіть не розпитував, для чого йому ця інформація, дав Антону Кулакову коротку характеристику: „Шизик!”, і порадив переговорити з чоловіком його рідної сестри. Родичі жили в різних краях селища і особливо не спілкувалися. Хоча й ворожнечі між ними не було.

Родичі тримали кіоск поруч із автобусною зупинкою. Сестра Кулакова так само поставилася до цікавого незнайомця без жодної підозри. Просто махнула рукою, ніби відмахуючись від набридливої комахи, і коротко та, судячи з усього, звично переповіла Мельнику братову історію.

Зараз Антону сорок три роки. За словами сестри, люди з віком розумнішають, а її брат — навпаки. В дитинстві був дуже розумним, золотий медаліст, учився в Київському університеті на біофаці, після закінчення якимось дивом вибив собі розподіл у Чернігів і працював якійсь час у школі. Але вже тоді в його голові щось відбулося. Спочатку почав товкти всім про інопланетні цивілізації, потім об’явив себе контактером із мешканцями космосу, почав читати специфічні брошурки, а потім — писати такі самі статті в різні газети та журнали, які охоче це друкували. Виявляється, маса людей перейнята такими ж проблемами. Згодом Антон Кулаков переключився на нечисту силу і став мисливцем за привидами. Навіть знаходилися такі, хто запрошував його до себе додому очищати помешкання від злих духів. Перша дружина з Антоном розвелася, бо він публічно назвав її посередником між цим світом та темними силами. Але дуже скоро з ним почала жити інша жінка — за словами сестри Кулакова, така сама трахнута, як і Антон.

Зі школи його вигнали після того, як у нього просто серед білого дня стався несподіваний припадок. Він пройшов обстеження, і отримав діагноз — легка форма шизофренії. З вироком медиків Антон не погодився, і лікуватися відмовився категорично. Хоча на цій стадії хвороби сучасна медицина могла допомогти. Зате з часом Кулаков став місцевою знаменитістю. Про нього писали газети, до нього навідувалося телебачення. Він пророкував то кінець світу, то голод, то навпаки — економічне процвітання. З роботою якось вирішилося — влаштувався кудись двірником. Співмешканка його працювала добу через три санітаркою в обласній лікарні. Грошей, звісно, не вистачало. Тоді Кулаков продав свою чернігівську квартиру і з допомогою родичів купив невеличку хатку в Количівці.

Останнім часом, за словами сестри, Антон заманьячив на якесь страшне чудовисько, котре нібито живе десь на дні однієї з деснянських заток. Звідки він про це дізнався, сестра не знає і знати не хоче. Нехай це виглядає не зовсім по-людські, тільки проблемний братець їм уже в печінках сидить. І якщо вже родинні зв’язки зобов’язують спілкуватися, то сестра з чоловіком намагаються робити це якомога рідше.