Андрій Кокотюха - Темна вода

Правда, останнім часом місцеві перестали на Тихий Затон їздити. Краєм вуха чув Коцюба — якісь нечисті діла тут творяться. Розбуркали якесь лихо, що довго спало на самому дні, глибоко під темною водою, і лихо це вже кількох людей до себе потягнуло. Знаходять тіла днів через два-три, далеко вниз по течії Десни. Щось ця потвора тут, на Тихій Заводі, стереже.

Гриша Коцюба в усі ці балачки не вірив. Хоча й не поспішав плавати на затон — жінка заклинала, аби туди не потикався, навіть розревілася один раз, корова дурна. Та цього разу поїхали вони кумовою машиною рано в місто на базар, молоду картоплю повезли і вишні. А він радий старатися — ще з вечора готувався, жінці не до нього було, тому й не причепилася з дурними розмовами.

Розрахунок простий: раз ніхто зі своїх на затон не намилився, значить чужі вже там пасуться. Їм уже точно на пусті балачки наплювати.

Відігнавши набридливих комарів, Гриша нагнувся, примружив очі і почав уважно вдивлятися в гладеньку поверхню води. В цій заводі завжди було тихо, течія била глибоко під водою, і де те дно — не знав ніхто. Вода тут завжди спокійна і справді якась темна. Руку засунеш — не видно.

Сонце поволі сходило, ставало світліше, вода блищала, і нарешті по ліву руку від себе, серед густого зеленого латаття, Коцюба побачив те, за чим заплив сюди. Непомітна недосвідченому оку вішка — позначка коливалася на воді. Тичку встромити ніхто не додумався, та й не вийшло б нічого. Дна в затоні ніхто ніколи не міряв, але знаючі люди можуть сказати — від самого берега воно стрімко уривається і далі краще не ризикувати. Тому спритники прив’язали до волосіні звичайний поплавець, тільки не синій чи червоний, а прозорий, зроблений із звичайної півлітрової пластикової пляшки з-під мінералки. Її обрізали максимально, як змогли, проколупали шилом дірочку, через дірочку проділи волосінь, а волосінь припнули до „екрану”.

У тому, що він знайшов саме „екран”, Коцюба не мав жодних сумнівів.

Ця снасть краща за звичайну сітку. Сплетена з міцної волосіні, має півтора метри в довжину і може опускатися на достатню глибину. Звичайно, дно затону не вимірюється, але до країв прилаштовуються грузильця — і ось вам пастка для риби. Заплутається вона в волосіні, розірвати капкан не так просто, ще більше заплутатися можна. Тут головне — не перетримати, бо риба швидко задихається і дохне. Половина риби, спійманої за допомогою такого „екрану”, відразу викидається. Тому і вважається це чистісіньким браконьєрством.

Коцюба взяв з дна човна спінінг, підгріб трошки веслом, аби ближче, закинув блешню так, аби гачок зачепив під водою верхній край пастки. Почав змотувати котушку, волосінь натягнулася. Посмикав — є-е-е! Зловилася рибка, велика й маленька...

Треба поспішати. Видно, ставили „екран” грамотні люди. Не кожен чужак зможе на затон випливти, тут треба прохід знати. А ставили вони капкан, швидше за все, вчора після заходу сонця. Раз так, то збираються раненько забирати. Хочеться, аби менше дохлої риби до того часу набралося.

Коцюба обережно потягнув волосінь на себе, підтягуючись разом із човном ближче до латаття.

Човен гойднувся.

Не звертаючи на це уваги, рибалка підтягнувся ще трохи. Тепер до вішки можна дістати рукою. Тільки блешню відчепити треба.

Човен знову гойднувся. Цього разу — сильніше. Так, ніби знизу його щось штовхало. Наче крупна риба плаває десь поруч і чиркає дна човна своєю спиною.

Коли човен гойднувся втретє, Коцюба завмер. Тепер до нього дійшло — це йому не здалося і не він сам розгойдує його. Глянув на воду, але нічого не побачив. Вона, як завжди в затоні, була тихою і темною, аж до чорноти. Лише хлюпнуло щось тихенько — і знову тиша. Лише дзижчання комарів дратує вуха.

Гумового дна човна знову щось торкнулося. Цього разу Гриша точно відчув — внизу, під водою, щось є. І це загадкове „щось” плаває кругами довкола його човна.

Враз пригадалися всі чутки, плітки та дурні бабські розмови. Тільки вони вже не видавалися рибалці зовсім пустими і безглуздими. Смикнувши спінінг, спробував відчепити гачок, але той тримав міцно. Під човном знову щось пропливло, і Коцюба, ковзнувши рукою в кишеню брезентової штормівки, витягнув складного ножа. Мить — і гостре лезо перетнуло волосінь. Бог із нею, із блешнею.

Стиснувши весла в руках, Коцюба відчайдушно почав гребти до берега. Через латаття не пробитися, заплутаєшся, тому він спрямував човна в обхід, до найбільш крутого краю рятівною твердої землі. Гриша не хотів признаватися собі в тому, що йому страшно.