Ян Флемінг - Із Росії з любов'ю

Керім мовчки взяв його за руку. Вони повільно залишили сцену й рушили назад тією самою дорогою. Мабуть, Керім перейнявся почуттями Бонда.

— Життя сповнене смерті, мій друже,— по-філософськи зауважив він. — І часом обирає когось із нас знаряддям убивства. Я не сумую з приводу смерті цього чоловіка. Не відчуватиму жалю, і якщо доведеться вбити котрогось із росіян, яких ми сьогодні бачили в їхньому кабінеті. Вони люди суворі. Що в них не візьмеш силою, ніколи не дістанеш і ласкою. Всі вони однакові, ті росіяни. Хотілося б, щоб ваш уряд це усвідомив і не попускав їм. Потрібен маленький урок добрих манер, такий, який я дав оце сьогодні вночі.

— У державній політиці не завжди випадає діяти так само швидко й чітко, як ти діяв сьогодні, Дарко. І не забувай,— наголосив Бонд,— ти покарав лише одного з їхніх прихильників, яких вони залучають до чорної роботи. Я цілком згоден з такою оцінкою росіян. Добром вони нічого не сприймають. На них впливає тільки палиця. По суті, вони — мазохісти, бо люблять лише батіг. Ось чому вони були такі щасливі під Сталіним. Цього він дав їм удосталь. Я ще не знаю, як вони реагуватимуть на обіцянки, якими їх годує Хрущов і компанія. Щодо Англії, то сьогоднішня проблема полягає в тому, що добро — це мода. І вдома, і за кордоном. Ми більше не показуємо зубів — самі ясна.

Керім сухо засміявся, але теми не підтримав. Вони простували смердючим провулком назад і на розмови не вистачало духу. Відпочили вже на верхів'ї пагорба, потім повільно пішли до дерев на площі Іподроме»

— Ти вже вибачай за сьогоднішній день.—Вибачливі нотки в звичайно грубому голосі Керіма звучали неприродно.

— Вибачати? Тобі? За що? Не мели дурниць! — У голосі Бонда бриніла приязнь. — Ти мав зробити роботу, і ти її зробив. Мене це вразило. У тебе чудова організація. Це мені слід вибачатися, бо саме я накликав на твою голову чимало неприємностей. Та я ні на крок не посунувся у головній справі. М. виявлятиме нетерпіння. Може, в готелі на мене чекає якийсь лист?

Та коли вони повернулися до готелю, там нічого не було.

— Не журися, друже мій. — Керім поплескав його по плечу. — Надії збуджують апетит на сніданок, їж багато. Вранці я пришлю машину і, якщо нічого не станеться, придумаю ще кілька маленьких пригод, щоб добре згаяти час. Почисти пістолет і спи з ним спокійно. Ви обидва заслужили на добрий відпочинок.

Бонд подолав кілька сходинок, відчинив двері й одразу ж узяв їх на засув. Місяць ледве просвічував крізь завіси. Бонд перейшов кімнату й увімкнув лампу під рожевим абажуром, що стояла на туалетному столику. Потім роздягся й пішов до ванної. Кілька хвилин постояв під душем, розмірковуючи над тим, наскільки субота чотирнадцятого числа була багатша на події, ніж п'ятниця тринадцятого. Почистивши зуби, прополоскав рота ядучим розчином. Позбувшись нарешті неприємних денних запахів, вимкнув світло у ванній і пішов до спальні.

Бонд відсунув половину завіси й відчинив високі вікна. Тримаючи в руках відслонену завісу, він стояв біля розчахнутого вікна, споглядаючи великі, вигнуті бумерангами смуги води під казковим місячним сяйвом. Нічний бриз огортав його оголене тіло приємною прохолодою. Він позирнув на годинник. Друга година ночі. Бонд гучно позіхнув і відпустив завісу. Потім нахилився до туалетного столика, щоб вимкнути світло, і... раптом увесь напружився, а серце його на мить завмерло. Із темного кутка долинуло нервове хихотіння.

— Бідолашний містере Бонд! — ніжно промуркотів дівочий голос. — Ви, певне, натомилися. Тож ідіть до ліжка!

Бонд роззирнувся. Глянув і на ліжко, але він довго дивився на місяць і його очі були засліплені. Нарешті він перетнув кімнату і ввімкнув лампу під рожевим абажуром біля ліжка. Там під простирадлом лежало довге тіло, а по всій подушці було розсипане каштанове волосся. Натягнуте на обличчя простирадло притримували тільки кінчики пальців. Трохи нижче, немов пагорби під снігом, випиналися перса.

Бонд коротко засміявся і легенько смикнув нічну гостю за волосся. З-під простирадла долинув писк протесту. Бонд сів на край ліжка. Після тривалої паузи край простирадла поволі відгорнувся, і на Бонда поглянуло уважне блакитне око.

— У вас непристойний вигляд. — Тканина приглушувала голос.

— А у вас?! Як ви тут опинились?

— Я спустилася з четвертого поверху. Я тут живу. — У глибокому, задирливому голосі вчувався чужий акцент.

— Згода, я йду до ліжка.