Ян Флемінг - Із Росії з любов'ю

Бонд знизав плечима.

— Згода, Дарко. Насмілюся зауважити, ви маєте рацію. То що ви пропонуєте?

— Живіть звичайним життям. Ідіть зараз додому і прийміть ванну та випийте чарку. Місцева горілка непогана, якщо її втопити в тоніку. Я заїду по вас о восьмій. Ми повечеряємо у мого приятеля. Його звуть Вавра. Він — ватаг циганського табору. Я все одно маю зустрітися з ним сьогодні ввечері: Вавра шукає того, хто намагався підірвати мій офіс. Його дівчата потанцюють для вас. Інтимніших розваг я б не рекомендував — вам треба тримати свій меч гострим. Згадаймо прислів'я: «Один раз король —завжди король. Та один раз рицар — і край».

Пригадавши цю розмову, Бонд посміхнувся. Знову задзвонив телефон.

Повідомляли, що прибула машина. Спускаючись сходами і підходячи до Керіма, який чекав у «Роллс-Ройсі», Бонд мусив визнати, що він розчарований. Маршрут цього разу пролягав через бідні квартали понад Золотим Рогом. На вершині пагорба шофер обернувся і щось сказав Керімові без ентузіазму в голосі. Той відповів одним коротким словом.

— Він каже, що на хвіст нам сіла «Ламбретта». Ті, що не мають обличчя. Але дарма. Коли виникає потреба, я для них залишаюсь невидимий. Нерідко вони переслідують автомобіль багато миль, тоді як на задньому сидінні тут сидить манекен. Показний автомобіль має свої переваги. Вони знають, що той циган — мій друг, але не можуть збагнути чому. Хай дізнаються, що сьогодні ввечері ми вирішили розважитись. Провести суботній вечір із другом з Англії якось по-іншому було б вельми незвично.

Крізь заднє скло Бонд спостерігав за багатолюдними вулицями. Із-за трамвая, що наближався до зупинки, на мить вискочив моторолер і одразу ж сховався за таксі. Бонд одвернувся. Він пригадав, як росіяни оперують своїми закордонними центрами: до їхніх послуг усі гроші й усе обладнання світу, тоді як таємна служба може протиставити їм лише жменьку любителів пригод, котрим, до того ж, ще й мало платять. Приклад — оцей прекрасний чоловік з його не новим уже «Роллсом» та синами, що йому допомагають. І попри все Керім у Туреччині панував. Може, кінець кінцем підходяща людина краща за підходящу машину.

О пів на восьму вони зупинилися посеред пагорба на околиці Стамбула біля брудного вуличного кафе. Над кількома порожніми столиками, що стояли на тротуарі, нависали віти дерев, які росли по той бік високого кам'яного муру. Вони вийшли з автомобіля й стали чекати на «Ламбретту». Але її осине дзижчання спочатку урвалось, а потім поновилося на другому боці пагорба. Вони тільки побачили, що за кермом сидів товстенький коротун у захисних окулярах.

Кафе здавалося безлюдним, та коли Керім рушив між столиками, з-за каси підвівся чоловік. Одну руку він тримав під прилавком. Упізнавши Керіма, чоловік привітав його нервовою білозубою усмішкою і швидко пішов назустріч. У цю мить щось упало на підлогу і лунко задзвеніло на цементі. Він перевів їх через посипаний гравієм майданчик, ступив до брами у високому мурі й гупнув один раз кулаком. Потім відімкнув браму і жестом запросив заходити.

Вони опинились у фруктовому саду з дощаними столами, розставленими по одному під деревами, та круглим танцювальним майданчиком посередині. Його прикрашали кольорові ліхтарики, порозвішувані на довгих жердинах. Поодаль від них за довгим столом вечеряло близько двадцяти чоловік різного віку. Тепер вони поклали ножі на стіл і пильно дивилися в бік прочинених дверей. Діти, які гралися на траві, попідводили голови, спостерігаючи за прибульцями. Місяць у три чверті досить ясно освітлював цю сцену, кидаючи на неї перетинчасті тіні від жердин.

Керім і Бонд рушили вперед. Чоловік на чолі столу підвівся, щось кинув решті й пішов зустрічати гостей, тоді як дорослі повернулися до вечері, а діти — до гри. Чоловік стримано привітав Керіма й почав йому щось пояснювати. У своєму македонському вбранні — біла сорочка з довгими рукавами, мішкуваті штани та м'які шкіряні чобітки із шнурками — циган мав показний, щоб не сказати театральний, вигляд. Його чуб був заплутаний клубком чорних змій. Великі, схожі на підкову й закручені вниз чорні вуса приховували повні червоні вуста. Над носом сифілітика виблискували люті, жорстокі очі. Місяць висявав на гострій лінії підборіддя та високих вилицях. Права рука із золотою каблучкою на великому пальці лежала на руків'ї короткого кривого кинджала в шкіряних піхвах, кінчик яких був оздоблений срібною філігранню.

Коли циган завершив свою розповідь, Керім сказав кілька вочевидь похвальних слів на адресу Бонда й показав на нього жестом конферансьє в нічному клубі, який запрошує актора до повторного виступу. Циган підійшов до Бонда. Критично оглянувши його, він несподівано вклонився. Бонд відповів тим самим. Керім гучно розсміявся.