Джессі Келлерман - Чтиво

Книга була жахливою, навіть за власними стандартами: тупою, неелегантною, пересиченою кліше. Сюжет переобтяжували деталі, усе вирішував випадок. Персонажі були непереконливими. Від мови у Пфефферкорна аж у горлі драло. Втім, мільйони людей квапилися її купити, і ще кілька мільйонів зроблять те ж саме, особливо тепер, коли смерть Вілла була в останніх новинах. Чи вони сліпі й зовсім не бачать у книзі хиб? Чи вони свідомо не звертають уваги на ці хиби заради кількох годин бездумного відпочинку? Пфефферкорн спробував вирішити, що ж гірше: не мати смаку чи мати смак, але ігнорувати його? В будь-якому разі, це не є метою літератури. Він закінчив книгу під час другого перельоту, між Міннеаполісом та Лос-Анджелесом. Він не залишив книгу в літаку, щоб її знайшов хтось інший, а викинув дорогою до контори з оренди автівок.

оли Пфефферкорн зареєструвався в отелі, у нього іще лишилося кілька вільних годин. Він вирішив прогулятися. Взув тенісні туфлі, натягнув шорти і вийшов на яскраве світло.

Мотель розташовувався в пошарпаній частині Голлівудського бульвару. Пфефферкорн пройшов повз крамницю електроніки зі зниженими цінами, секс-шопи, крамниці з дрібницями, пов’язаними з кіноіндустрією. Молодик сунув йому в руку флаєр на два квитки на запис шоу, про яке Пфефферкорн навіть не чув. Поруч пройшов неголений смердючий трансвестит. Беззубою посмішкою сяйнула жінка в облиплих шортах, що продавала ароматичні масла. На вулицях роїлися туристи, які вважали, що саме тут фільми і досі знімаються. Пфефферкорн був більше обізнаний. Жоден з чотирьох фільмів по книгах Білла не був знятий у Каліфорнії. Канада, Північна Кароліна і Нью-Мексико надавали кінокомпаніям податкові пільги, і це робило Лос-Анджелес, якими б славетними не були його вулиці, фінансово непривабливим. Утім, це не заважало людям приїздити сюди і фотографуватися біля Китайського театру.

Через кілька кварталів він натрапив на купку людей, які розмахували плакатами на підтримку якихось справ. Пфефферкорна попросили віддати свій голос за боротьбу з хутром, стратою і жорсткостями, скоєними урядом Західної Злабії. Йому вдалося від усіх ухилитися, зупинився він лише поруч із жінкою, що стояла навколішках на узбіччі і запалювала свічку в лампадці. Цементну площу, де на Алеї Зірок була зірка і Вільяма де Валле, завалили оберемками квітів. Жінка помітила, що він дивиться на неї і співчутливо посміхнулася, ніби розуміла його почуття.

— Хочете підписати? — запитала вона.

Кивнула на ломберний столик, на якому лежала книжка в червоній обкладинці й кілька олівців.

Пфефферкорн нахилився до книги і перегорнув кілька сторінок. Десятки написів, більшість досить щирі, усі адресовані Віллу, або Вільяму, або містеру де Валле.

— Здається, я цього не переживу,— сказала жінка навколішках.

І заплакала.

Пфефферкорн нічого не сказав. Погортав сторінки до кінця книги і знайшов чисту. На хвильку задумався. «Любий Віллє,— написав він.— Ти сучий син».

фефферкорн витяг із сорочки шпильки. Він уже кілька років не купупав новий одяг, і тепер його просто шокувало, яке все дороге. Однак, одягнувшись, він вирішив, що гроші потрачені не дарма. Костюм був скоріше темно-сірим, аніж чорним,— практичне рішення, якщо він хоче і далі його носити. Краватку він обрав сріблясту. Поморщився, побачивши, що забув начистити черевики. Але було вже запізно. Лишилося менше години, а в місті він не орієнтувався.

Адміністратор розказав, куди їхати. Але вони помилилися, і Пфефферкорн застряг у заторі. Приїхав на кладовище, коли церемонія уже закінчувалася, прослизнув за спини гостей. У кімнаті було повно народу, через парфуми і квіти дихати було неможливо. Карлотту він знайшов швидко. Вона сиділа в першому ряду, величезний чорний капелюх тремтів і гойдався, коли вона схлипувала. Не було жодного священика. На помості стояла блискуча чорна труна із сяючими срібними ручками. Ліворуч від неї він побачив картонну постать Вілла на повний зріст у капітанському кашкеті. Зі стерео лунав рок-н-рол, і Пфефферкорн упізнав стару улюблену пісню Вілла. В коледжі Вілл слухав цю платівку без упину, доки Пфефферкорн не втрачав терпець і не починав погрожувати, що розтрощить музичний центр. Білл завжди був людиною звички. Письмовий стіл у нього завжди був бездоганним: лише друкарська машинка, глечик з олівцями й охайно складений рукопис. У Пфефферкорна ж навпаки, стіл мав такий вигляд, немов поряд дитина відкривала подарунки. В інших сферах життя вони також відрізнялися. Пфефферкорн писав нерегулярно, коли був у гуморі. Білл щодня писав певну кількість слів, байдуже, дощ чи сонце за вікном, хворий він чи добре почувається. Пфефферкорн пережив кілька заплутаних романів і врешті-решт лишився сам. Білл три десятиріччя був одружений з однією жінкою. Пфефферкорн нічого не відклав на чорний день, не уявляв, як житиме на пенсії, і гадки не мав, що робити, крім того, щоб продовжувати жити. У Білла завжди був план.