Теодор Константин - Балтазар прибуває в понеділок

— Капітане, подзвоніть, будь ласка, в наше обласне відділення, щоб вони забрали порушника в прикордонників і терміново привезли його літаком до Бухареста.

Дуку поклав трубку. І вже набрав дві цифри з Богданового телефону, та роздумав:

«Хай він спить, бідний хлопчик. Нема сенсу ще й його підігрівати».

Він ліг у ліжко й відразу ж міцно заснув.

Була одинадцята година, коли Дуку повідомили, що порушника, заарештованого на прикордонному пункті Єпіскопія Біхорулуй, через кілька хвилин приведуть до кабінету. І Дуку й Богдан були схвильовані. Це вперше вони так дуже хвилювалися. Такі були стривожені, що для розрядки Дуку пішов закрити сейф, а Богдан почав викидати у кошик недокурки з попільниці. Через кілька хвилин людину, яку вони так нетерпляче очікували, завели до кабінету. Не було жодного сумніву: це був Балтазар! За зовнішністю той самий Балтазар, якого добу назад вони знайшли на кукурудзяній дільниці. Труп, який уже розкладався. Співробітник, який супроводив його, поклав на письмовому столі рапорт на півтори сторінки й паспорт заарештованого. Дуку швидко прочитав рапорт, розгорнув паспорт і спитав, ніби бажаючи переконатись, чи співпадатимуть відповіді заарештованого з тим, що записано в документі.

— Ваше прізвище?

— Олів’є Корне.

— Це ваше справжнє ім’я?

— Звичайно.

— Однак, може, ви маєте ще одне ім’я?

— Не розумію, що ви хочете сказати?

— Може, я не досить ясно спитав? Я хотів довідатися, чи не відомі ви й під іншим іменем? Наприклад, яке ваше конспіративне ім’я?

— Боюся, що ви припускаєтесь великої помилки, пане… Пробачте, я не знаю вашого прізвища.

— Для вас я лише слідчий у карних справах. Єдине, що мене цікавить, так це ваші чесні відповіді на мої запитання.

— Пане слідчий, боюся, що ви припускаєтесь великої помилки.

— Хочете сказати, що я вас із кимсь плутаю?

— Не знаю, чи неодмінно ви мене з кимсь плутаєте, але я певний, що ви склали собі хибну думку про мету мого візиту до Румунії.

— Яка ж це мета?

— Туристична, пане. Виключно туристична.

— Ви чули, мабуть, про трест «Небел»?

— Вперше чую. А що він виробляє, отой трест?

— Отже, ви ніколи не чули про трест «Небел»? І, звичайно, твердитимете, що не знаєте генерального директора тресту? Мені невідоме його справжнє ім’я. Кілька років тому він звався «Капітаном далекого плавання». Розумієте, я сподівався, що ви скажете мені його справжнє прізвище.

Шпигун був непорушний. Він мав той самий вигляд, з ледве помітною нудьгою, ніби вся ця історія його зовсім не стосувалася.

— На жаль, не можу задовольнити вашу цікавість.

— Ви любите плавати по Середземному морі?

— Звичайно, в мене є власний вітрильник з мотором.

— І де він зараз?

— В Марселі.

— Скажіть, ваш вітрильник так само комфортабельний, як «Небел II»?

— Тільки що говорили про трест «Небел». Тепер про якийсь вітрильник «Небел II». Чи є якийсь зв’язок між ними?

— Такий самий, як і той, що між вами й трестом «Небел».

— Пане слідчий, тепер ви дійсно мене зацікавили. Скажіть, прошу, про який трест мовиться?

— Трест особливий, шпигунський трест.

— Я не міг навіть уявити, що може існувати такий трест.

— І ви агент цього тресту. Агент не звичайний, агент номер перший.

— Я? Пане слідчий, я ошелешений тим, що в змозі придумати ваша багата, пишно багата фантазія.

— Так, пане, — продовжував Дуку, ніби не чуючи заперечення шпигуна, — ви агент номер перший тресту «Небел», ви Балтазар. Великий Балтазар, як ще вас називають. Повірте, вам немає сенсу вдаватися до ілюзії, що ви зможете нас обдурити.

Балтазар і тепер не втратив самовладання.

— Пане слідчий, коли я чую таке, я починаю турбуватися. Може, ви повинні були вирішити якусь справу, якої не в змозі розкрити, і, щоб не припиняти її, вирішили запідозрити мене в тому, у чому я не винен.

Дуку відчинив шухляду, вийняв звідти паспорт Генрі Балтазара й поклав його перед ним:

— Хочете ознайомитись із цим паспортом?

— Якщо ви наполягаєте, то будь ласка.

Балтазар узяв паспорт, оглянув його з удаваною цікавістю, згорнув і віддав Дуку.

— Дивно! Я не гадав, що може існувати людина, так схожа на мене. Уже заради одного цього варто було відвідати Румунію.

— Боюся, зрештою, що ви пожалкуєте, пане Балтазар. Мимохіть хочу вас поінформувати, що власник цього паспорта заговорив.

Дуку обманював, але це було вкрай необхідно зробити. Він сам себе запитував, як тепер реагуватиме шпигун? Балтазар довгим поглядом глянув на Дуку, потім на Богдана, ніби лише тепер помітив їх. Потім зробив ледве помітний жест, який мав означати: де моє не пропадало!