Юліан Семенов - Бомба для голови

Кроне прочитав повідомлення: «Як стало відомо, болгарський інтелектуал Павло Кочев, що стажувався в Москві, в аспірантурі професора Максима М. Ісаєва по темі «Концерн Дорнброка», вчора увернувся до уряду Західного Берліна з проханням про надання йому політичного притулку. Про це повідомив на прес-конференції директор газети «Курір» Ленц».

— Ну то й що? — здивувався Кроне. — Яку це має причетність до мого матеріалу?

— Перегорніть сторінку. Вони у вас злиплися. Ви не те читали.

«Майор Гельтофф з поліції повідомив пресу, що на квартирі кінорежисера Люса, відомого своїми лівими переконаннями, тільки що знайдено труп Ганса Фрідріха Дорнброка, єдиного спадкоємця всіх капіталів концерну».

«Любий Паоло, ти сволота! Я три дні розшукував тебе, а тільки сьогодні секретарка зволила сказати мені, що ти вилетів до Лондона і повернешся через тиждень, коли я знову буду в Берліні. А ти мені зараз потрібен, як ніхто інший, тому що ти хоч і свиня, але хрюкаєш відверто.

Я щойно переглянув відзнятий матеріал, і мені стало так гірко, хоч вовком вий. Що ж це діється зі мною? Хто так хитро жартує — тоді, як виник задум і пішла продукція, — хто плутає, заважає, паскудить?! А що таке «задум»? Дехто пише конспекти і може наперед розповісти свою майбутню картину, до того як почнуть знімати фільм. А я нічого не можу розповісти: якісь дивні видіння терзають мою бідолашну голову, дзвенять уривки розмов, бачу обличчя, відчуваю, як виникають цікаві колізії, а коли починаю все це записувати й знімати — виходить сухом’ятка, ганебне калькування життя.

Недаремно тепер мистецтво розділилося на два напрями, майже зовсім ізольовані один від одного. Перший — фактографія, документалістика, точне наслідування правди, щось подібне до Цвейга. Другий — «самовивертання», на зразок Фелліні, Антоніоні і Лелюша. Дехто каже про них: «Ці плюють на проблеми світу, на трагічні питання, які ставить наш час». Дурниці. Якщо Фелліні вивертає себе, роблячи боляче рідним і друзям, він приносить себе в жертву часу: «Дивіться, люди, ось я анатомував себе заради вашого благополуччя! Дивіться уважно, не повторюйте мене, а коли хочете повторити, подумайте про те й про те!» Інші твердять: «Документ звичайно цікавіший за фантазії й страждання особня, схожого на мене, в плоті й дусі. Нехай же буде голий факт — я сам почну думати, в якій мірі те, що описують чи знімають, добре чи погане». Мабуть, люди прагнуть до строгої документалістики, бо їм остобісіли всякі диктати: починаючи від страхового агента, який радить не курити багато, і кінчаючи чиновником міністерства закордонних справ, що «рекомендує» не вчащати в Ханой; людям набридло диктаторство письменника, який нав’язує сюжет; законодавця мод, котрий міняє гострі каблучки на товсті; критика, що виголошує беззаперечний вирок про новий живописний вернісаж; прем’єр-міністра, який заморозив зарплату. Все набридло, все! Але ж усе в нашому світі продиктоване кимось або чимось, усе загнано в рамки закону, беззаконня, тиранії, демократії, але все в рамках! Навіщо ж тоді творчість?

Я рвонув із самовивертання в документалістику, але посеред дороги зрозумів, що документалістика не діло художника, коли він замахнувся на те, щоб бути художником, а не людиною із спеціальністю «кінорежисер»! І збагнув: треба назад, до людини, до себе самого, до тебе, до всіх нас…

Гаразд. Поплакався, і досить. Коли я закінчу цю картину про сьогоднішнє «фронтове місто», про те, як там розкошують генерали СС у тому ж Далемі, де жив Гіммлер, і про студентів, які живуть впроголодь, бери мене на роботу в свою рекламну контору: на старість буду забезпечений цілком пристойною пенсією.

Між іншим, сьогодні я натрапив на статтю про батька нашого з тобою друга. Бідолашний Ганс! Він не схожий на тата. Старий Дорнброк має зуби, а Ганс — дитя, і мені часом здається, що він — саме спростування теорії спадкоємності: такий він не схожий на свого батька. Він приходив до мене п’яний, уночі перед моїм вильотом із Західного Берліна. Це була смішна й дивна розмова. Коли б я не вирішив повернутися в кінематограф відчуттів, я, можливо, схопився б за його пропозицію. Він запропонував мені зробити стрічку про його концерн. Говорив про трагедію, яка нас жде, і обіцяв сказати мені таке, від чого здригнеться світ. А втім це тепер несуттєво. Головне — прийняти рішення. А я його прийняв. Світ стомився від реальних проблем. Почуття вічні.