Юліан Семенов - Бомба для голови

— Ви наполягаєте на цьому твердженні? Ви не знаєте Ганса Дорнброка?

— Не знаю.

«Як мене тоді шмагав Берг? «Ви брешете! Порошок з отрутою був у вашій спальні… Такий самий, яким отруївся Ганс». «Брехали», а не «обманювали». Спокій слова — свідчення сили».

— Чому ви брешете, Ісії-сан?

Жінка, не розплющуючи очей, повторила:

— Я не знаю Ганса…

— Шінагава-сан… Це ім'я вам знайоме?

— Так.

— Це ваш продюсер?

— Так.

— Він мені розповів про те, як ви ворожили Гансу…

Знову світло в палаті. Бистре, відчайдушне, страшне…

— Я багатьом ворожила. Я не знаю імен тих, кому я ворожила.

— Сподіваюсь, імена людей, які наймали для вас особняки, ви пам'ятаєте? Може, ви пригадаєте, хто наймав вам особняк на Орчард-роуд?

І жінка заплакала.

«Вона погано плаче, — подумав Люс, відкинувшись на спинку білого стільця. — Вона грає ці сльози. Вона не грала тільки тоді, коли я назвав Ганса негідником, який колекціонує жінок. Чому вона грає так фальшиво? Хоча це зрозуміло — в неї були не ті режисери…»

— Отже, ви знаєте Ганса?

Вона прошепотіла:

— Знаю.

— Чому ви брехали?

— Я боюся його помсти… Я боюся, що він буде мстити мені…

— Мертві не мстять…

Жінка стрепенулася на ліжку. Сліпуче світло в палаті, очі ріже — як же ясно зараз у кімнаті!

— Хто мертвий? Хто?!

«Вона нічого не знає… Зараз я міг програти, Як страшно я думаю — «міг програти». Бездушно й страшно. Може, Нора правду каже — я садист? І я відчуваю насолоду, коли мучу людей?»

— Якби він був для вас живим, ви так не поводилися б… Якби він хотів вам помститися, хіба він прислав би до вас свого друга? Я такий примітний у вашій клініці… У вас же тільки п'ять кімнат і один лікар — невже ви вважаєте європейців такими дурниками? Ганс відомстив би інакше. Просто для вас він мертвий… Минуле кохання завжди мертве, тому що… Не плачте… Кажіть правду.

— Якщо після цього ви зразу підете. Тоді я скажу.

— Добре. Скажіть — і я піду.

Раптом вона піднялася з подушок і, засліпивши його світлом величезних очей, нестерпним, як у вмираючого оленя, чорним, ясним, запитала:

— Ганс у Японії?

— Так.

— Тоді чому ж він не прийшов сам? Чому?! Він знав, де я! Чому ж він не прийшов?! Ви кажете неправду, — впавши на подушку, сказала вона байдужим голосом. — Я майже не бачу вас, бо ваші очі в тіні, але все одно ви кажете неправду. Він же не прислав з вами ніякої записки? Немає ж… Мертві не помстяться, — світло в палаті погасло, очі заплющені, — ви праві. Я відчувала смерть, але то була не його смерть… У той день я відчула свою смерть…

— Коли це було?

— Це не так важливо, — стомлено відповіла Ісії. — Двадцять другого вночі я померла, але дух поки що в тілі…

Спочатку Люс злякався, але потім у нього всередині все напружилось, і він подумав: «Ось зараз вона не грає, зараз вона стане моїм «альтер его», бо я відчуваю її, боюся її і захоплююся нею… Зараз я поставлю останнє запитання, і тоді все вирішиться… Тільки треба запитати її дуже спокійно, не моЖна, щоб мене видав голос… Ти ж актор, Люс, нема кращого актора, як той, хто пише чи ставить, ану, Люс, ану!»

— Я не спитав, що з вами. Коли ви маєте вийти з лікарні. Він просив мене дізнатися про це…

«Ну, я підставився… Бачиш, як я відчуваю тебе… Ти навіть не змогла приховати посмішки… Сповненої презирства посмішки… Я таких ще не бачив у Японії, ви ж усі такі виховані».

— Я випишусь через два тижні. Коли закінчиться курс. Передайте йому, що я зрадила його з американцем із Сайгона, коли він полетів у Кантон. Я проклинала себе за це… Він згвалтував мене… Але в мене не вистачило сили сказати про це Гансу. Якщо він хоче моєї смерті, нехай мене вб'є швидше, я не можу більше чекати… Але Ганса швидко вилікують, мене ж вилікують за три тижні… Я не знала, що цей американець хворий…

«Зрозуміло. Ганс покінчив з собою через сифіліс. Усе збігається. Він боявся сифілісу як вогню, і в Берліні це знали. Як швидко про це дізналися тут, га? — Люс зараз думав неквапливо, він відчував утому, все тіло обм'якло, і страшенно паморочилася голова, і це стомлювало його, бо голова була важка, немов у потилицю налили свинцю. — Струнка система. Прибравши з дороги Берга, вони підсовують мені пояснення, прийнятне для громадської думки. Врахували і мої інтереси: сентиментальний детектив. Матиму хороший прокат дома, такий прокат мені ще ніколи й не снився… Потім, мабуть, підкажуть, що Хоа працював за завданням Берга, який продав секрети розслідування лівим… Тут можна накрутити кілька бойовиків, які принесуть мені мільйон марок, а то й більше. Щедрі люди…»