Юліан Семенов - Бомба для голови

— З радістю, спасибі, — відповів Люс. — У мене зовсім вільний вечір. Я встигну до завтрашнього ранку добратися д Токіо?

— Експрес іде через кожні двадцять хвилин. Швидкість — двісті п'ятдесят кілометрів, дуже зручно.

«Він чимось схожий на Хоа», — подумав Люс і здригнувся, пригадавши, як Хоа викликав його на чорні сходи того морського бардака. Після скандалу в клубі «Олд Айленд» вони все-таки поїхали в той дім, де жили моряки-проститутки. Джейн відмовляла його, переконувала, що це небезпечно, що це може кинути тінь на його репутацію. Але Люс був принижений тим, що дозволив посадити себе в таксі, а не зчепився з тим довгим Річмондом, і наполіг на тому, щоб піти в бордель. Коли вони ввійшли в той дім, їх одразу ж обступили страшні створіння, не схожі на нормальних людей. Високі, кучеряві, напудрені, п'яні, вони хрипко сміялись і плакали, а потім пішли в танок навколо європейців, а Хоа стояв осторонь і дивився на Люса без посмішки — вперше за весь час їхнього знайомства… Люс тільки на мить побачив цей погляд, а потім знову з огидою обернувся до моряків… У моряків були страшні руки — величезні, натруджені; обкусані нігті, покриті червоним лаком; дуже великі, неживі стеаринові груди. Люс помітив, що шкіра на цих штучних грудях (декольте на їхніх платтях було глибоке) якогось мертвотного кольору — жовта, з полиском синяви.

…Ах, Осака, Осака, божевільне місто! Європа, Америка, Азія, Марс — усе тут змішалося, сплавилося воєдино яскраве синьо-жовто-червоне нічне суцвіття реклам, які осліплюють, тричі віддзеркалені в мокрому асфальті, в шибках вітрин, у лиснючих капотах чорних автомобілів… Осака, Осака, шалене місто, все в пульсації життя, яке ні на хвилину тут не затихає, все в гомоні, галасі, шумі — найбільш неяпонське місто в Японії, найбільш японське місто в Азії!

«Що нового він може мені сказати про Ганса? — думав Люс, ступаючи слідом за Онумою по вузеньких вуличках Сідзукусі. — Про Дорнброка мені більше нічого не треба. Мені тепер треба бачити Ісії. Тоді все закільцюється. Їй же Ганс, мабуть, усе-таки сказав про містера Ліма».

Онума ввійшов у невеличкий — всього лише п'ять столиків — бар. Хазяйка привітала його люб'язно:

— Ласкаво просимо!

Дві дівчини зняли з Люса дощовик і супроводили його до маленького столика під сходами, які пахли свіжою сосною й вели нагору, в житлове приміщення.

— Ви полюбляєте сиру рибу? — спитав Онума. — Я хочу запропонувати вам сусі. Це дуже смачно: сира риба й рис. Деякі європейці не можуть їсти сирої риби, але на цей випадок ми припасаємо макахуру, тобто ікру. Або восьминіг, він не такий фізіологічний.

— Я люблю сиру рибу. І сире м'ясо. І взагалі, найбільше мені подобається їсти їжаків, — відповів Люс.

Онума трохи посміявся — кожна нація має право жартувати по-своєму — і спитав:

— Був важкий переліт?

— Ні, все нормально…

— Не дуже стомились?

— Це ви про їжаків? Пробачте мені: це я так жартую.

— Ні, це ви пробачте, що я не зрозумів вашого гумору, — відповів Онума.

Як тільки до їхнього столика підійшли дівчата й принесли целофанові пакетики з гарячими вологими серветками, напаханими парфумами, з обличчя Онуми зійшло напруження, і воно стало непроникливо спокійним.

«Таке ж обличчя було в Хоа, — подумав Люс, — коли він сказав на чорних сходах, що я народився щасливим, бо мені врятував життя випадок».

«А взагалі випадок спрямований проти людей, — сказав тоді Хоа. — Народження, зрештою, як і смерть, випадкові». Він тоді тричі повторив, що випадок урятував мені життя. «Якби не було поїздки в цей «Олд Айленд» і я не зрозумів, що ви справді розгнівані поведінкою містера Річмонда (я це до кінця зрозумів, коли ви так злякалися містера Річмонда, злякалися біля таксі; я його теж дуже злякався, я взагалі боюся білих, — тільки тому я погодився виконати прохання містера Лао…), ви б щезли. Я ж нічого проти вас не мав… Ви заважали містеру Лао, помічникові голови Ліма. Я спостерігав за вами в клубі й зрозумів, що порішити вас буде легко, бо чините опір ви тільки на словах — на ділі ви безпорадні. Але ви дійсно надзвичайно сильні в словах. Спершу я не дуже вас розумів, містер Люс, — вів далі Хоа, — ви завжди і всім говорили правду, а я не розумів, як це можна говорити всю правду: це значить залишити себе беззахисним… А потім я зрозумів, що ваш прийом дуже дійовий: брехня примушує тримати в голові тисячі версій, брехня тренує розум людини, без брехні неможливий прогрес, містер Люс, а коли брехні протистоїть правда, тоді, значить, людина, яка говорить правду, покладає надії на свої інстинкти, таємні провидіння — вона впевнена, що й у брехні співрозмовника їй відкриється істина».