Юліан Семенов - Бомба для голови

— Скажіть, — озвався Кроне, зачаровано слухаючи Ісаєва, — я запитував вас двічі: хто ви?

— Я відповім вам, — сказав Ісаєв. — Тільки спочатку я поставлю вам кілька запитань. Перше: ви соціал-демократ? Можете не говорити. Я знаю. Друге: чому ви ненавидите Дорнброка, Круппа і всіх, хто з ними?

— Тому, що Крупп і Дорнброк — це війна і це Гітлер.

— Хто зламав голову Гітлеру?

— Росіяни.

Ісаєв відкинувся на спинку крісла й витяг з кишені паспорт.

— Ось, — сказав він. — Читайте. Там тільки не написано, що я професор Інституту економіки в Москві і що мій аспірант — це той же Кочев, який «попросив політичного притулку».

— Нічого не розумію… Ви росіянин? Комуніст?

— Звичайно. Що, стало страшно? Кроне, Кроне, любий мій Кроне, коли ж ми навчимося бачити те, що нас об'єднує, а не те, що розводить по різних кутках рингу?! Словом, можливо, буде потрібна ваша допомога, щоб одержати докази. Ви згодні нам допомогти?

— «Нам»? Кого ще ви маєте на увазі?

— Прокурора Берга. Він веде чесну боротьбу, і йому буде дуже важко, тому що він тепер сам на сам проти банди…

— Я готовий допомогти вам, професоре.

— Спасибі… Коли ви сформуєте кабінет з. соціал-демократів, — посміхнувся Ісаєв, — можете написати про всю цю справу. А тепер чекатимемо новин від Берга, він подзвонить з Італії. Саме вам… ми з ним так домовились…

Люс розлютився: в Європі знайомі говорили, що в Токіо всі розуміють англійську. «Японська там не обов'язкова, — запевняли Люса, — інтелігенція навіть думає по-англійськи… Не кажучи вже про тих, хто працює в сфері «сабісу», — так японці переінакшили на свій лад слово «сервіс».

— Великий будинок! — втовкмачував Люс шоферові таксі. — Ваш хмарочос! Касумігасекі! Розумієте? Найвищий будинок у Токіо! Біля парламенту! Величезний будинок: Касумігасекі!

Шофер кивав, усміхався, але не розумів по-англійськи жодного слова. А Люс не міг, просто не мав права запізнитися, бо зараз вирішувалося все, зараз його чекає людина, яка скаже правду… Без цієї правди він не зможе продовжувати боротьбу… А токійський таксист не розуміє жодного слова…

… В тому, що Японія не розмовляє по-англійськи, Люс переконався вчора ввечері, прилетівши з Гонконгу в Осаку. Там він мало не спізнився на зустріч з журналістом Онумою, бо ні шофер, ні перехожі не розуміли його, коли він називав адресу. Слава богу, випадковий перехожий — о чудо! — зрозумів Люса й розтлумачив адресу шоферові, а Онума діждався його.

— Я так і подумав, що ви без перекладача, — сказав тоді Онума. — Це звичайна помилка. Вважають, коли двадцять років у нас стоять американці, то ми неодмінно мусимо засвоїти їхню мову. Навпаки, те, що нав'язують, відвертає. Американці намагалися нав'язати нам модерн у всьому. Результат вийшов зовсім протилежний: поезія середньовіччя ніколи не була така популярна в Японії, як тепер. Причому книжки розкуповують не старі люди, а молодь. Вам не здається це симптоматичним? З мого погляду, це дуже симптоматично.

— Подвиги, самураї і прекрасна жінка? — спитав Люс.

Онума похитав головою.

— Ні, — відповів він. — Я розумію, чому ви одразу так вирішили… Ви не праві. «В горах пройшла злива, і гілка вишні стала попелястою» — це взірець тієї поезії, якою захоплюється молодь. До одного й того ж можна йти різними шляхами, чи не так? Можна зразу піднімати культ самурая, а можна спочатку прищепити смак до поезії епохи розквіту самурайської імперії. У вас у Європі перескакують через східці, у нас це не прийнято смішно, а найбільше коли спотикаєшся, і боляче, якщо впадеш. Чи багато у вас часу? Дуже поспішаєте?

— Я прилетів сюди спеціально, щоб побачитися з вами. Мені сказали, що ви знаєте, де я можу знайти Ісії…

— Пробачте! — здивувався Онума. — Яку Ісії?

— Ну, дівчину з групи Шінагави… Фокуси, пророкування долі по лініях руки, трохи стриптизу…

— Дивно… Я одержав телеграму від Чен Шена, він просив допомогти вам у справі Дорнброка.

— Правильно, — Люса почало це дратувати. — Вона була дівчиною Дорнброка, ця Ісії. А Чен Шен сказав, що ви дружите з продюсером Шінагавою…

— Шінагава-сан справді мій друг, але Ісії я не знаю.

— Чим же тоді ви зможете допомогти мені у справі Дорнброка?

— Якщо у вас є час, — запропонував Онума, — ми зайдемо в один невеличкий симпатичний бар. Там збираються журналісти, й актори. Славні люди. А потім ми сходимо в дім, де я вас познайомлю з гейшами… У вас, європейців, неправильне поняття про гейш, і я завжди намагаюся вести контрпропаганду, — пояснив Онума. — Ну то як?