Андраш Беркеші - Списоносці

— Може, ви поспішили чи спізнились на кілька хвилин? — зауважив я сміючись. — А справжній агент перейшов кордон в інший час!

— А фотокартка? Ні, тут помилки не може бути.

Я радів з невдачі Казмері, і тому мій тон був трохи іронічний.

— Не дивно, що вам не щастить. Погано працюєте, Руді.

— А що ти зробив би на моєму місці?

— Я?.. Я не знаю, що ви робили з затриманим досі.

— Все. Ми вже й били його, і страхали, і лікаря викликали для перевірки…

— А свою людину в камеру, садили? — спитав Титус.

— І це робили, але наслідків ніяких.

— Акоше, — звернувся до мене з усмішкою Титус, — ану, придумай щось!

Я на хвилину замислився, потім тихо сказав:

— Не така вже це складна справа. Я готовий битись об заклад, що протягом тижня примушу чеха заговорити.

— А я певен, що в тебе нічого не вийде, друже, — додав Казмері.

— Гаразд, я берусь за це, але з умовою, що ви дасте мені цілковиту свободу дій.

Ми домовились про подробиці.

На прощання Титус сказав мені:

— Дуже цікаво, Акоше, чи вдасться тобі чогось добитись.

Я потиснув йому руку і тільки посміхнувся.

Наступного дня я зайшов до Казмері і попросив привести чеха. Затриманому було років тридцять. Глибокі садна на обличчі чеха красномовно свідчили про те, що Казмері встиг-таки його добре обробити. Я оглядав струнку, високу постать чеха. Біляве, мов льон, волосся злиплось на лобі. Карі очі були сповнені жаху. Я нічого не питав, тільки пильно оглядав чеха. А він не міг приховати свого замішання.

Я наказав відвести чеха в камеру і більше не катувати його, та й взагалі не звертати поки що на нього уваги. Потім ознайомився з документами. Мене особливо зацікавило місце, де порушника затримали. Він перейшов кордон біля Берегшураня.

Наступного дня я виїхав до кордону і оглянув усе докладно. Мене супроводив молодий старший лейтенант.

З села через кордон вела польова дорога, яка, не доходячи до кордону, робила круту петлю, огинаючи пагорок, порослий буковим лісом. За пагорком не видно було ні кордону, ні шлагбаума, обабіч якого стояли будки прикордонників. Ми їхали верхи ступою і, піднявшись на пагорок, повернули назад. За кілометр од пагорка зупинили коней.

— Слухай-но, сину, — сказав я старшому лейтенантові. — Сьогодні вівторок. До п'ятниці ти мусиш виготовити точну копію шлагбаума і будок. Уранці в п'ятницю встановіть усе на цьому місці. Чи є у вас форма чеських прикордонників?

— Дозвольте доповісти, немає.

— Ну, не біда. Завтра до вечора я пришлю її тобі з Будапешта. В п'ятницю вранці одягнеш двох своїх найспритніших і надійних солдатів в уніформу і накажеш їм засісти в сторожових будках. До того часу, — а в твоєму розпорядженні три дні, — ти повинен навчити їх вітатись по-чеськи і робити все, що роблять на кордоні чехи. — Старший лейтенант уважно слухав, йому сподобалось завдання. — В четвер, увечері, з генерального штабу приїдуть два офіцери, а ранком у п'ятницю вони, одягнені у форму чеських офіцерів, рівно о шостій годині виїдуть з-за пагорка на «Татрі» з чеським номером до сторожових будок. Твоє завдання вивчити з солдатами всі формальності. Солдати мають віддати рапорт, але дивись, щоб вони, не дай боже, не збились. Навчи їх рапортувати без запинки.

— Дозвольте доповісти, мені все зрозуміло! Я вмію говорити по-чеськи, знаю всі їх звички і постараюсь добре навчити хлопців.

— Гаразд. А тепер слухай. У п'ятницю вранці, о п'ятій п'ятдесят, я прибуду сюди на машині. Рапорт здаси мені ти. Я привезу з собою одного чеха і, дотримуючись формальностей, передам його чеському офіцерові.

Старший лейтенант був захоплений.

— Пане підполковник, дозвольте зауважити: це геніально!

Незабаром я виїхав у Будапешт. Там швидко закінчив усі приготування. Вислав прикордонникам відповідну форму та спорядження, потім проінструктував двох «чеських офіцерів». Це були два співробітники контррозвідки, що бездоганно володіли чеською мовою. Вони потренувались у виконанні необхідних формальностей і в четвер, уранці, вирушили на місце.

Я дав розпорядження виготовити офіціальний документ прокуратури, за яким військовий прокурор, згідно з відповідною статтею міждержавного договору, нібито наказує передати чеським властям на кордоні біля Берегшураня затриманого чехословацького громадянина Яна Лишка, уродженця Тоткомлоша. Я звелів перекласти цей лист на чеську мову, поставити на ньому відповідні печаті, після чого попросив привести Лишка і прочитав йому документ. Він удавав, що нічого не розуміє. Тоді я підсунув йому чеський переклад і посміхаючись запропонував прочитати його. Прочитавши документ, Лишка глянув на мене очима, повними сліз, і схилив вдячно голову. Потім розписався під рішенням.