Андраш Беркеші - Списоносці

Я пишаюсь цим. Звичайно, багато моїх агентів загинуло, але не внаслідок поганої конспірації, а через свою необачність. Чимало з них, незважаючи на сувору заборону, під час невдалого контрреволюційного заколоту вийшли з підпілля, боячись, щоб їх не обділили при розподілі всіляких благ. За це вони добре поплатились.

Про організаційні питання знав, крім мене, тільки генерал-майор Бако та ще два-три моїх підлеглих, які розробляли деякі подробиці плану.

З Титусом я обміркував тільки суть питання. Конкретні заходи по організації шпигунських баз його не цікавили.

— Не кажи мені нічого, Акоше, — тихо промовив Титус. — Навіть я не повинен знати про це.

— Не клей дурня, друже.

— Бачиш, гра починається серйозна, — промовив він засмучено. — Я зостаюсь тут і, можливо, потраплю до рук червоних. А я ж тільки людина і не знаю, чи вистачить у мене витримки. Якщо нічого не знатиму, то й не викажу нічого…

Мені довелося визнати його правоту.

Я працював гарячково, але й під час роботи не міг не думати про Вероніку. О п'ятій годині я замислився над переданими Вероніці словами. Чим глибше я вдумувався в ці слова, тим ясніше мені ставало, що Вероніка о шостій годині має з кимось зустрітись. «Тричі по дві таблетки» — це, очевидно, має означати шосту годину. Я нетерпляче ждав, коли подзвонить Немештабокі. О п'ятій годині десять хвилин він доповів, що Вероніка прийшла додому. Я одразу ж сів у машину і помчав у Зугло. Немештабокі чекав мене в умовленому місці.

Над Будапештом висів густий туман. Сутеніло. Машину я залишив у бічній вулиці, і ми з Немештабокі підійшли до входу в особняк. Було холодно й вогко, і я підняв комір.

— Де твої люди? — спитав я.

— Кожен на своєму місці.

— Ти їм дав наганяй?

— Так точно. Випадок минулого разу більше не повториться.

На сусідній вулиці Текелі подзенькували трамваї. Ліхтарі кидали тьмяне світло. Від перевтоми в мене рябіло в очах… Пів на шосту Вероніка вийшла чорним ходом. Вона старанно причинила за собою хвіртку і попрямувала на вулицю Текелі. Я одвернувся, вдаючи, ніби перебираю низку ключів, щоб відімкнути ворота. Позаду мене ритмічно простукотіли туфельки Вероніки. Я трохи виждав і обернувся. Її постать бовваніла в густому тумані. Обережно, час від часу міняючись з Немештабокі, ми пішли за нею назирці.

Вероніка пропустила підряд три трамваї, хоч вільних місць у них було досить. Мабуть, хотіла пересвідчитись, чи не стежать за нею. Нарешті, вона сіла в четвертий трамвай. Я поїхав услід машиною. На розі Великої кільцевої Вероніка зійшла з трамвая, постояла кілька хвилин перед Національним театром, а потім рушила в напрямі Малої кільцевої. Ми слідкували за нею з протилежного боку бульвару. На першій зупинці Вероніка сіла в автобус і поїхала на площу Францисканців.

Зайшла в костьол. За нею попрямував Немештабокі з двома агентами, а я зупинився за порожнім газетним кіоском. Через кілька хвилин з'явився Немештабокі, став поруч мене і сказав пошепки:

— Третя лава з кінця. Вона розмовляла з дівчиною в темно-синьому береті. Дівчина вийшла. Я послав за нею нашу людину.

— Гаразд.

У цю мить Вероніка вийшла з костьолу. Мені впало в око, що в неї під пахвою вже не сумка, а невеличкий портфель. Не знаю, чи помітив це Немештабокі. Я нічого не сказав йому. Зупинившись, Вероніка оглянулась. Мимохідь вона глянула на небо і заквапилася до вулиці Шандора Петефі. На розі вулиці Ференца Деака до неї підійшов високий плечистий чоловік, і вони обмінялись кількома словами, після чого, взявшись під руки, попростували на набережну Дунаю. Я не пішов за ними, бо тут вулиці були майже безлюдні, і мене Вероніка легко могла впізнати. Я наказав Немештабокі встановити особу того високого чоловіка і стежити, куди Вероніка подіне портфель.

Повернувшись на площу Францисканців, я сів у машину і помчав у відділення. Мені стало ясно, що це справа не тільки любовна. Доказом цього є подвійна зустріч і обмін сумки на портфель. Це мене дуже стурбувало, бо, якщо Вероніка скомпрометує себе, то й мені загрожують великі неприємності. Хто ж той високий чоловік? Обличчя його я не бачив і не міг встановити, молодий він чи старий, але судячи з рухів, йому, певно, було близько сорока.

У відділенні мене чекала доповідна Немештабокі. Він повідомляв, що Вероніка попрямувала з незнайомим на вулицю Доротя і зайшла в будинок номер чотири. Пощастило встановити і квартиру.

Біля одинадцятої години ночі приїхав Немештабокі. Він був дуже стомлений і виснажений. Нічого не питаючи, я налив йому склянку коньяку і звелів принести вечерю.