Юліан Семенов - Третя карта

«А пнеться ж у лідери, — швидко зауважив Штірліц. — І боїться признатися собі в цьому. Даремно я це бовкнув. Політик не прощає того, що відкрилося іншому, особливо тому, хто під ним; рівнозначному за величиною він теж не простить, але виду не подасть, хоч повинен буде в чомусь поступитися, затаївши злість. Урок на майбутнє: не розкривайся — намагайся розкрити сам».

Шелленберг попросив секретаря принести кави, почастував Штірліца лікером «Іззара», подарованим йому іспанським військовим аташе, став говорити про скандінавські руни (улюблена тема Гіммлера) для того, вирішив Штірліц. Щоб не прямо відповісти про «белетристику і літературу», але несподівано пролунав дзвінок білого телефону — прямий апарат зв'язку з рейхсфюрером, і Шелленберг, слухаючи шефа, знову змінився на обличчі: воно стало хлопчачим, пустотливим, щасливим — з ямочками на щоках.

Штірліц підвівся, але в цей час прийшов помічник Гіммлера й передав Шелленбергу пакет. Шелленберг подякував помічникові шефа занадто екзальтовано, засоромився цієї своєї екзальтованості, зрозумівши, що її не міг не помітити Штірліц, і Штірліц подумав, що йому треба було б піти раніше, як тільки пролунав дзвінок, але Шелленберг. зупинив його, немовби зрозумівши бажання свого співробітника, і простягнув аркуш лощеного паперу:

— Ознайомтеся.

Обличчя його було, як і раніше, пустотливе, а ямочки на щоках то з'являлися, то зникали: бригадефюрер, перед тим як прийняти якесь важливе рішення, грав губами, наче стара актриса під час стомливої гімнастики перед дзеркалом — щоб зморщечок довше не було.

Штірліц поклав аркуш на коліна.

«Ще до приїзду англійського посла в СРСР пана Кріппса в Лондон, особливо ж після його приїзду, в англійській і взагалі в іноземній пресі стали поширюватися чутки про «близькість війни між СРСР та Німеччиною». За цими чутками: 1) Німеччина начебто заявила претензії територіального й економічного характеру, і тепер ведуться переговори між Німеччиною й СРСР про укладення нової, тіснішої угоди між ними; 2) СРСР начебто відхилив ці претензії, у зв'язку з чим Німеччина стала зосереджувати свої війська біля кордонів СРСР з метою нападу на СРСР; 3) Радянський Союз, в свою чергу, начебто посилено готується до війни з Німеччиною і зосереджує війська біля кордонів останньої.

Незважаючи на очевидну безглуздість цих чуток, відповідальні кола в Москві визнали за необхідне з огляду на уперте роздування цих чуток уповноважити ТАРС заявити, що чутки ці є незграбно сфабрикована пропаганда ворожих СРСР та Німеччині сил, зацікавлених у дальшому розширенні й розв'язуванні війни.

ТАРС заявляє, що: 1) Німеччина не заявляла ніяких претензій і не пропонує якоїсь нової, тіснішої угоди, у зв'язку з чим і переговори щодо цього не могли мати місця; 2) за даними СРСР, Німеччина так само неухильно дотримується умов радянсько-німецького пакту про ненапад, як і Радянський Союз, у зв'язку з чим, на думку радянських кіл, чутки про намір порвати пакт і розпочати напад на СРСР позбавлені будь-яких підстав, а перекидання звільнених від операцій на Балканах німецьких військ, що відбувається останнім часом, у східні та північно-східні райони Німеччини пов'язане, мабуть, з іншими мотивами, які не причетні до радянсько-німецьких відносин; 3) СРСР, як це випливає з його мирної політики, дотримувався і має намір дотримуватися умов радянсько-німецького пакту про ненапад, у зв'язку з чим чутки про те, що СРСР готується до війни з Німеччиною, є брехливі й провокаційні; 4) літні збори запасних Червоної Армії, які проводяться зараз, та майбутні маневри мають на меті не що інше, як навчання запасних і перевірку роботи залізничного апарату, що здійснюються, як відомо, щороку, через те зображувати ці заходи Червоної Армії як ворожі Німеччині принаймні безглуздо.

ТАРС».

— Як? — спитав Шелленберг, угадавши ту мить, коли Штірліц прочитав текст.

Штірліц кашлянув («Недобре я кашлянув, занадто обережно, не можна мені так. Дрібниця, звичайно, але зараз дурниць не повинно бути»), знову спитав очима дозволу закурити й сказав:

— Починаємо…

Шелленберг охопив обличчя Штірліца неквапним поглядом і, немовби супроти власного бажання, відповів:

— Так.

— Дуже скоро, — так само ствердно промовив Штірліц.

— Двадцять другого.

— А коли почав Наполеон?

— Ви думаєте…

— Я боюсь думати, бригадефюрере. Я боюся думати взагалі, а про це особливо.

— Канаріс вважає, що вони сильні. Розенберг запевняє, що ми переможемо, зробивши ставку на національну проблему. Наш з вами шеф переконаний, що Совєти розваляться самі по собі після першого ж удару і всілякі ставки на їхні внутрішні проблеми наївні й недоцільні.