Анатолій Сахно - Соло бунтівного полковника. Вершина

— Дорогі гості, — Микола Якович Назаров, шістдесятилітній сухорлявий чоловік, підвівся, — знаю, що дехто з вас подолав не одну сотню кілометрів, доки добрався сюди. Та й узагалі — уже час вечеряти. Усе це ми в обов’язковому порядку зробимо: і по чарці вип’ємо, і гарно закусимо. Але нині справа вимагає тверезого розуму й доброї пам’яті. — Назаров обвів присутніх цупким поглядом, наче ще раз хотів пересвідчитися в тому, чи всі з них гідні почути те, що нині має тут прозвучати. — Говоритиме всіма нами глибоко шанований Віктор Романович Клютов.

Середнього зросту чоловік років сорока п’яти із блондинистою й навіть трішки рудуватою густою шевелюрою, що сидів біля Назарова, подивився в бік людини, яку всі присутні добре

знали. Керівник внутрішньої служби безпеки відомого в Україні й за її межами бізнесмена Клютова і за сумісництвом його особистий охоронець Валентин Кувалдін, якого позаочі небезпідставно всі називали «Кувалда», розумів свого шефа без слів. Він жестом показав на двері, і вся обслуга вмить щезла. У залі залишилися тільки ті, які сиділи за столом. Біля дверей з очужілим поглядом, наче те, що відбувається в приміщенні, зовсім його не стосується, стояв Кувалдін.

Клютов, не підводячись і не дивлячись на присутніх, наче звертаючись до когось невідомого, повільно заговорив…

— Ми знаємо одне одного давно, майже всі присутні пройшли ту саму школу життя — райком-обком комсомолу, різні посади в партійних органах. Зрештою, доля підкидала нам ті самі випробовування й після того, як Україна стала самостійною. Ми не розгубилися, досвід роботи з масами дав нам можливість посісти свою нішу в суспільстві, змінив наші підходи не лише до понять дружби і комсомольської взаємовиручки, а й сприяв тому, що ми тепер впливаємо на сам хід історії розвитку нашої рідної України. І хай там що кажуть про наші статки, оббріхують і звинувачують у не зовсім законних методах ведення бізнесу, ми з вами прекрасно розуміємо, що на нас лежить величезна відповідальність перед українським народом, перед Українською державою за їхнє й наше майбутнє. Кожен, хто сидить у цій залі, не менший патріот, ніж ті, хто бігає вулицями з жовто-синіми прапорами і де треба й не треба репетує «Ще не вмерла в Україні…». Ми свій патріотизм виявляємо в розбудові економіки, у зведенні нових підприємств, стадіонів, культурних центрів, у створенні нових робочих місць.

З усього видно, що час нашого благодійника й захисника закінчується. І хоча Конституцію можна змінити і спробувати залишити нашого улюбленого Президента ще на один строк, це не гарантія того, що так вийде. Під час правління нинішнього, як ми звикли називати його, Тата нам удалося багато чого зробити і для свого бізнесу. Але так складаються обставини, що накопиченому нами капіталу нині загрожує небезпека. Тому треба зробити все, щоб після Тата до влади прийшла наша людина. Майбутній Президент України повинен розуміти наші проблеми й допомагати нам у їх розв’язанні. Але найголовніше, що має робити новий Президент, це завжди пам'ятати, хто його привів до влади. Треба поставити таку людину, яка цілком була б Підконтрольна нам, присутнім тут. Нас рівно тринадцять. Це найсильніші, найуспішніші в Україні люди. Нам під силу будь-які завдання, якщо не заважатимуть різного роду «дерьмократи».

Я думаю, що не треба попереджати про необхідність тримати у глибокій таємниці все, що тут сьогодні, та й надалі буде сказано чи зроблено. У нас достатньо сил і можливостей, щоб проконтролювати цей процес. Це — не погроза. Це — реальність. Не можна забувати ні на мить, що не лише ми такі розумні. В Україні знайдеться ще Принаймні кілька груп, які не відмовлять собі в задоволенні Поламати нам хатку, яку ми прагнемо збудувати. Наше ж завдання — розтрощити всі їхні пісочниці, чого б це нам не коштувало

Ми починаємо не з чистого аркуша. Дещо вже зроблено. Я б навіть сказав — зроблено вже немало. Ми з Миколою Яковичем і Юрієм Володимировичем порадилися й уже визначилися, кого будемо пропонувати на посаду нового Президента. Це відома в країні людина, яка вже перебуває у владі, але ще не на такому рівні, щоб можна було пропонувати публічно її кандидатуру на найвищу державну посаду. За той час, що залишився до виборів, ми з вами повинні зробити все, щоб саме ця людина стала новим Президентом України. Хто вона — ви дізнаєтеся пізніше і, маю надію, не будете проти цієї кандидатури. А зараз слово скаже шановний Юрій Володимирович.