Ксения Цыганчук - Кривавими слідами

Відтак Скляр дістав мобільний, приготувавшись занотовувати інформацію в разі необхідності.

Вівторок, 22 січня 2019 року. 16:31

– Перейдемо відразу до головного, – із серйозним обличчям промовив слідчий. – Ми з вами вже про це говорили, та зараз питання стоїть більш гостро.

Ілона Вітторіно уважно слухала.

– Мені потрібно, щоб ви склали список усіх знайомих вашого чоловіка саме з його, так би мовити, італійського життя.

Ілона замислилася, проте відповіла швидко.

– Та я фактично нікого з тих людей не знаю. Ми познайомилися з Мáрко вже тут, у Рівному. Так, він неодноразово літав у Італію, однак я з ним ніколи не їздила. Він брав із собою кілька разів Крістіну, а я залишалася тут: спершу причиною була чимала завантаженість на роботі, потім вагітність. Перебіг був доволі важким. Не те що була якась загроза, однак самопочуття не давало мені можливості подорожувати. А після пологів тим паче нікуди не могла вирватися. І майже відразу після народження сина в нас почалися проблеми.

– Ви сварилися?

– Так, доволі часто, – Ілона на мить опустила очі. Згадувати весь той час було для неї непросто. – Насправді це почалося раніше, але із часом набуло більших обертів. У мене з’явилися підозри стосовно зради, тож я часто дратувалася.

– А могла в нього бути коханка саме в Італії?

Ілона відповіла не відразу.

– Можливо, – спершу опустила погляд, потім глянула слідчому прямо в очі. – Я думала про цей варіант неодноразово.

«Гм… Погляд відкритий. Зазвичай так дивляться, коли говорять правду. Але ж, бляха, у тебе такий мотив!» – Скляр несподівано для себе усвідомив, що йому шалено хочеться, аби саме вона виявилася замовницею вбивства. У неї є мотив, який ніхто не стане і не зможе заперечити: значні статки, які вона отримує після смерті чоловіка. До того ж, вона була в Києві. І її брат був там. А за останніми даними поліції вбивця з якихось причин заїжджав до столиці аж із самого Рівного. Тільки от Ілона Вітторіно була на семінарі по роботі, а її кузен літав до Мінська зовсім з іншого аеропорту. І цьому всьому чимало підтверджень. Слідчий стис губи і видихнув.

– Знаю, він спілкувався по скайпу з дядьком, із яким у нього бізнес, – тим часом продовжувала розповідь Вітторіно. – Ще з двома друзями. Проте вони завжди говорили італійською, а я не знаю цю мову, – стенула плечима. – Часто до їхніх розмов приєднувалася Крістіна: Мáрко садовив її на коліна, щоб їй краще було видно, і вони всі весело про щось балакали… Тільки от без мене.

«Ну так, не вельми приємно, коли тебе не приймають у компанію», – погодився подумки Єгор. Знову зітхнув. Як не намагався вибудувати всі існуючі факти проти цієї жінки – не вдавалося.

– Я складу список. Зараз, – Ілона підійшла до робочого столу, вирвала листок із перекидного блокнота і почала на ньому швидко писати.

– Ось, – простягла папір. – Це всі з його італійського оточення, кого я згадала.

Скляр узяв список.

На листку із записника, що побіжно рекламував якийсь засіб для чищення ротової порожнини, значилося шість осіб. Щойно він вийде звідси – відразу зателефонує Тарасові, аби опер перевірив цих людей, чи не прилітали вони нещодавно в Україну. А потім Нагай відправить запит до італійських колег – хай би там поспілкувалися із цими людьми. Принаймні не з порожніми руками він звідси вийде, подумалося.

Ховаючи список до спідньої кишені куртки (слідчий так і не зняв верхнього одягу, лише розстебнув), перевів погляд на Ілону, яка зараз дивилася на нього зверху вниз, стоячи зовсім близько. Звузив очі. Несвідомо, як завжди. Пробіг її обличчям скануючим поглядом. У жінки зринув подив. Очевидно, вона не могла зрозуміти, чому на неї так дивляться. Та цей нюанс зовсім не бентежив Скляра. Нехай знітиться. Усе, що завгодно, аби примусити підозрюваного нервувати. І вона таки розхвилювалася. Але Скляр чітко розумів, що це зніяковіння охопило б будь-кого, якби на нього так витріщалися. «Блядь!» – вилаявся в думках.

– А цього чоловіка ви знаєте? – Скляр вийняв із папки фото невідомого з «Епіцентру», зроблене із записів камер спостереження.

Вітторіно уважно роздивилася знімок.

– Ні, ніколи не бачила, – повернула фото. – Хто це?

– Ви впевнені?

– Впевнена, – відказала без тіні сумніву в голосі.

Слідчий сховав фото до папки.

– Це вбивця?

Скляр знову пильно глянув їй в очі.

– Ми не знаємо. Можливо, ця людина причетна до справи.

– Дивись, який ескіз намалювала Руслана! – радісна Крістіна ввірвалася до кабінету, тягнучи за собою Руслану, високого зросту молоду жінку зі світлим волоссям та сірими очима. Чарівна усмішка і білосніжні зуби. Красиве засмагле обличчя. Скляр уже десь бачив це обличчя. Зовсім недавно. Багато часу не знадобилося слідчому, аби згадати.