Томас Харрис: Мовчання ягнят

Старлінг була з тих, хто не просить про послуги й не набивається в друзі, та все одно її прикро вразила поведінка Кроуфорда. Але зараз, у його присутності, Кларіс знову відчула до нього симпатію, хоч як їй не хотілося цього визнавати.

З Кроуфордом вочевидь було щось не так. Окрім розумових здібностей йому був притаманний певний хист, який Старлінг уперше помітила завдяки його вмінню добирати кольорову гамму й тканини в одязі, навіть у рамках одноманітного дрес-коду агентів ФБР. Зараз Кроуфорд мав охайний, проте змарнілий вигляд, наче в птаха, що скидає пір’я.

– З’явилася робота, і я згадав про вас, – промовив він. – Власне, це не зовсім робота, радше цікаве доручення. Скидайте мотлох Баррі з отого стільця й сідайте. Тут написано, що після того, як ви закінчите Академію, хотіли б отримати місце безпосередньо у відділі поведінкової психології.

– Так.

– Ви знаєтеся на криміналістичній експертизі, але жодного досвіду роботи в правоохоронних органах. За нашими критеріями потрібно мати шість років як мінімум.

– Мій батько був офіцером поліції, я знаю, що то за життя.

Кроуфорд злегка всміхнувся:

– Що ви дійсно маєте, так це диплом із двох дисциплін: психологія та криміналістика, і… скільки років ви проходили літню практику в центрі психічного здоров’я, два?

– Два.

– А ваша ліцензія психотерапевта, вона ще дійсна?

– Термін закінчується за два роки. Я отримала її ще до ваших семінарів в університеті… до того як вирішила цим займатися.

– А тоді потрапили в мертвий сезон у наборі співробітників.

Старлінг кивнула:

– Мені пощастило – я вчасно дізналася й встигла перекваліфікуватися на експерта-криміналіста. Щоб мати змогу працювати в лабораторії, поки в Академії з’явиться вакансія.

– Ви мені писали про своє зарахування, так? І, здається, я вам не відповів. Тобто знаю, що не відповів. А слід було.

– У вас і без того багато клопоту.

– Ви чули про ПЗНЗ?

– Чула, що це Програма запобігання насильницьким злочинам. У «Правоохоронному віснику» [12] «FBI Law Enforcement Bulletin» – щомісячний журнал ФБР. пишуть, що ви укладаєте базу даних, але ще не запустили її в дію.

Кроуфорд кивнув.

– Ми розробили анкету. Вона підходить під усіх відомих на цей час серійних убивць, – сказав він і подав Кларіс товстий стос паперів у нетривкому зшивачі. – Це розділ для слідчих, а це – для жертв, якщо хтось вижив. Синім позначено запитання, на які вбивця відповідає за власним бажанням, а рожевим – низка запитань, які експерт ставить убивці й занотовує його реакції разом із відповідями. Багато роботи з документами.

Робота з документами. Корисливий інтерес Старлінг підняв носа й принюхувався, наче нетерплячий біґль. Кларіс відчувала, що пахне працевлаштуванням – мабуть, утомливе доручення згодовувати необроблені дані новій комп’ютерній системі. Її вабила можливість потрапити до відділу поведінкової психології – на будь-яку посаду, але вона знала, що відбувається з жінкою, коли на неї поставили тавро секретарки, – його вже до кінця життя не змиєш. Доведеться обирати, і Кларіс хотілося зробити правильний вибір.

Кроуфорд наче чекав на щось – певно, він щось у неї спитав. Старлінг почала похапцем пригадувати.

– Які тести ви проводили? Міннесотський багатопрофільний був? Роршах?

– МБОО – так, Роршах – ніколи, – відповіла вона. – Ще проводила тематичний апперцептивний, а дітям давала Бендер-ґештальт [13] Міннесотський багатопрофільний особистісний опитувальник («MMPI») аналізує приховані психопатологічні переживання; тест Роршаха – дослідження особистості за допомогою картинок із різноколірними плямами; тематичний апперцептивний тест – для виявлення особливостей реагування на соціальне середовище; тест дитячого нейропсихіатра Лоретти Бендер перевіряє здатність відтворювати зображення. .

– Старлінг, вас легко налякати?

– Поки що ні.

– Розумієте, ми спробували опитати й дослідити всіх тридцятьох двох серійних убивць, які наразі перебувають за ґратами, щоб скласти базу даних для формування психологічних портретів у нерозкритих справах. Більшість погодилися на тест – як на мене, найчастіше їх спонукає бажання похизуватися. Двадцять сім осіб охоче з нами співпрацювали. Четверо з них сиділи в камері смертників, розгляд апеляцій загальмувався, тому з ними все зрозуміло. Але той, хто був потрібний нам найбільше, так і не пішов на поступки. Я хочу, аби ви відвідали його завтра в психіатричній лікарні.