Май Шеваль: Замкнена кімната

Обидва поліцаї також відразу звернули увагу на неприємний дух. Квастму визначив, що це дух гнилизни, «дуже схожий на сморід гнилого м'яса». Докладніше визначення джерела того смороду (знову ж таки зі слів Квастму) привело їх до дверей квартири на поверх вище. З наявних відомостей, за дверима містилася однокімнатна квартира, в якій від певного часу мешкав чоловік близько шістдесяти років на прізвище Карл Едвін Сверд. Прізвище це визначене, бо воно було написане на клаптику картону, пришпиленому під електричним дзвоником. Оскільки були підстави гадати, що в квартирі може лежати тіло самогубця, або людини, яка вмерла природною смертю, або собаки — знову ж таки за словами Квастму, — або хворої безпорадної людини, поліцаї вирішили зайти до квартири. Дзвінок не працював, а на стук у двері ніхто не відповідав.

Спроба знайти управителя будинку, двірника чи когось іншого, хто мав другого ключа, не дала успіху. Тоді поліцаї звернулися по інструкції в управління й отримали наказ зламати двері.

Покликано слюсаря, і, поки він прийшов, минуло ще півгодини. Слюсар дійшов висновку, що двері замкнені на замок, який не можна відчинити ніякою відмикачкою, і щілини для пошти в дверях також не було. Спеціальним інструментом йому пощастило випиляти замок, проте двері не відчинялися.

Крістіансон і Квастму, чергування яких уже давно скінчилося, знов звернулись по інструкції і дістали дозвіл вивалити двері. На їхнє запитання, чи не буде при цьому присутній хтось із кримінальної поліції, їм коротко відповіли, що нема кого послати.

Слюсар пішов, вважаючи, що зробив своє діло.

Близько сьомої години Квастму й Крістіансонові пощастило зняти двері із завісів, зламавши шплінти. Але далі виявилися нові труднощі. Двері були ще замкнені на два міцні металеві засуви й на штабу, що заганялася в одвірки. Помучившись ще з годину, поліцаї нарешті опинились у квартирі, де стояла страхітлива задуха і трупний сморід.

У кімнаті, що виходила вікном на вулицю, вони знайшли мертвого чоловіка. Він лежав на спині приблизно за три метри від вікна поряд із ввімкненим електричним каміном. Від каміна й тепла знадвору тіло розпухло, стало «майже вдвічі більше від своєї нормальної величини». Тіло геть розклалося, в ньому кишіли черви.

Вікно на вулицю було замкнене за защіпку зсередини, завіса спущена.

Друге вікно, в кухні, виходило на подвір'я. Рама була обклеєна паперовими стяжками, видно, його давно вже ніхто не відчиняв.

Меблів у квартирі було мало, і всі убогі. Квартира, «з погляду стелі, підлоги, стін, шпалер і пофарбування», була дуже занедбана.

Речей хатнього вжитку в кухні та в кімнаті також було небагато.

Знайдені пенсійні документи свідчили, що небіжчик — Карл Едвін Сверд, шістдесятидвохрічний пенсіонер, колишній робітник складу. Пенсія призначена шість років тому через інвалідність.

Після того, як слідчий Густавсон оглянув кімнату, тіло послано на судово-медичну експертизу.

Попередній висновок: самогубство або смерть з голоду, від хвороби чи з інших природних причин.

Мартін Бек пошукав у кишенях сигарети марки «Флоріда», які вже перестали випускати.

Про Сверда газети не писали нічого. Надто звичайний випадок. Стокгольм посідає одне з перших місць у світі по самогубствах, але цього воліють не розголошувати або, якщо нема ради, підтасовують чи й перебріхують статистику. Найпростіше і найпоширеніше пояснення: в інших країнах із статистикою поводяться ще гірше. Правда, останніми роками члени уряду не зважуються заявляти про це вголос, мабуть, відчули, що люди все-таки більше покладаються на власні очі, ніж на заяви політиків.

А коли це не самогубство, то тим паче не треба про нього писати. Річ у тому, що в так званому суспільстві високого добробуту повно хворих, убогих і самітних людей, які в кращому разі живляться м'ясом, призначеним для собак, і, залишені без догляду, помирають у щурячих норах, гучно званих житлом.

Ні, цей випадок не для публіки. Та й поліції тут нема чого робити.

Якби на цьому все скінчилося. Але повість про пенсіонера Карла Едвіна Сверда мала своє продовження.

Мартін Бек надто довго працював у поліції, щоб знати: коли в рапорті не сходяться кінці з кінцями або в ньому щось незрозуміле, то в дев'яноста дев'яти випадках зі ста причина полягає в тому, що хтось поставився до своєї праці недбало, допустився помилки, погано оформив рапорт, не вловив головного або просто не вміє зрозуміло викласти свої думки.