Май Шеваль: Замкнена кімната

— Тут є кілька свідків, вони кажуть, ніби чули постріл. Що мені з ними робити?

— Попросіть їх затриматись на кілька хвилин, — відповів Ренн. — А решта нехай би краще розійшлися.

Поліцай кивнув головою, і Ренн зайшов до банку.

На мармуровій підлозі між стойкою і прибитими до стіни пультами лежав горілиць убитий, розкинувши руки й зігнувши коліно. Одна холоша задерлася, з-під неї виглядала біла орлонова шкарпетка з синім якорем і поблискували світлі волосинки на засмаглій нозі. Куля влучила йому в обличчя, і з потилиці текла густа кров.

Службовці банку зібралися в найдальшому. кутку зали. Гунвальд Ларсон примостився біля них на краю столу й записував у блокнот те, що одна з жінок розповідала йому верескливим із переляку голосом.

Помітивши Ренна, Гюнвальд Ларсон звів свою широку долоню в напрямку жінки, і та замовкла на середині речення. Він устав, відкинув дошку стойки, підійшов з блокнотом до Ренна й показав головою на вбитого:

— Не вельми приємне видовище. Якщо ти залишишся тут, то я візьму своїх свідків і влаштуюсь десь-інде, наприклад, у колишній нашій дільниці на Русенлюндгатан. Щоб ніхто тобі не заважав.

Ренн кивнув.

— Я чув, що тут якась дівка поорудувала, — мовив він. — І забрала гроші. Ніхто не бачив, куди вона дременула?

— Принаймні ніхто з службовців банку, — відповів Гюнвальд Ларсон. — Надворі стоїть якийсь хлопець, що наче помітив машину, яка різко рушила з місця, але не звернув уваги на номер і не певен, якої та машина марки, отже, він мало чим допоможе нам. Я потім з ним трохи побалакаю.

— А цей хто такий? — запитав Ренн, показавши головою на вбитого.

— Якийсь йолоп, що уявив себе героєм. Хотів затримати грабіжницю, і вона вистрілила в нього просто з переляку. Службовці банку знають його, він їхній клієнт. Він був у підвалі, переглядав папери в своєму ящику. І надала йому нечиста сила вийти саме під час цього шарварку. — Гюнвальд Ларсон зазирнув у свій блокнот. — Він учитель фізкультури, прізвище його Гордон.

— Мабуть, уявив себе Блискавичним Гордоном, — мовив Ренн.

Гюнвальд Ларсон пильно глянув на нього. Ренн почервонів і заговорив про інше.

— Ну, та ми знайдемо зображення грабіжника в цій штуці.

Він показав на вмонтовану під стелею кінокамеру.

— Якщо не забули її настановити і якщо взагалі в ній є плівка, — скептично сказав Гюнвальд Ларсон. — І якщо касирка встигла натиснути на кнопку.

Банкові приміщення здебільшого були обладнані кінокамерами, що починали знімати, коли касир натискав ногою на кнопку в підлозі. Це був єдиний захід, до якого належало вдаватися службовцям на випадок пограбування. Оскільки нападів на банки останнім часом побільшало, керівництво дало вказівку своїм службовцям не наражатись на небезпеку, не пробувати затримати грабіжників чи створювати їм якісь перешкоди, а відразу віддавати гроші. Та хибно було б гадати, що ця вказівка випливала з гуманних міркувань чи з незвичайної турботи про своїх службовців — просто досвід підказував, що для банків і для страхових компаній вигідніше було відпускати грабіжника з грошима, ніж виплачувати відшкодування самим потерпілим або пенсію їхнім родинам. А під час таких пограбувань завжди могли когось поранити чи вбити.

Приїхав судовий лікар, і Ренн пішов до своєї машини по оперативну сумку. Він дотримувався давніх методів, і часто з успіхом. Гюнвальд Ларсон подався до дільниці на Русенлюндгатан, узявши з собою всіх трьох банківських службовців і ще чотирьох людей з вулиці, які зголосилися свідчити.

Йому дали кімнату, він зняв свою замшеву куртку, повісив на спинку стільця й почав попередній опит.

Свідчення всіх трьох банкових службовців збігалися, зате чотири свідки з вулиці казали кожен інше.

Перший із них, сорокадвохрічний чоловік, був у під'їзді за п'ять метрів від банку, коли пролунав постріл. Він бачив, як вулицею швидко пройшла дівчина в чорному капелюсі й темних, окулярах, а коли десь через півхвилини визирнув на вулицю, від краю тротуару метрів за п'ятнадцять від нього раптом від'їхала зелена машина, певне, «опель». Машина швидко помчала в бік площі Горна, і йому здалося, наче ззаду в ній сиділа дівчина в чорному капелюсі. Він не зміг прочитати номера машини, а літери, здається, були «АБ».

Другий свідок, власниця невеличкої крамнички поряд з банком, стояла у відчинених дверях, коли зненацька почула гуркіт. Спершу їй здалося, що гримнуло у неї в. кімнатці за крамничкою, і вона побігла туди, подумала, що то вибухнув газ. Переконавшись, що там усе на місці, вона повернулась до дверей і, коли визирнула на вулицю, побачила, як там розвернулась велика синя машина, аж шини під нею завищали. Тієї миті з банку вийшла жінка і крикнула, що когось застрілили. Свідок не бачила, хто сидів у машині, не помітила номера, на марках машин не зналася, але їй здалося, наче то було таксі.