Май Шеваль - Замкнена кімната

Щоправда, кінець кінцем усе обернулось не так, як задумало керівництво. Насильство викликає не тільки неприязнь і ненависть, воно породжує тривогу і страх.

Дійшло до того, що люди справді почали боятися одні одних. Стокгольм став містом з десятками тисяч наляканих мешканців, а налякана людина небезпечна.

З шестисот поліцаїв, що раптом кинули службу, багато, власне, звільнились тому, що їм було страшно. Хоч, як уже мовилося, їх озброїли до зубів, вони не зважувались виходити з патрульних машин.

Звичайно, декотрі з них кинули Стокгольм з іншої причини, наприклад, їм остогидло місто або несила було робити те, що їм наказували.

Одне слово, новий курс зазнав краху. Глибші його причини губилися в темряві. Дехто в тій темряві впізнавав коричневі відтінки.

Можна знайти й інші приклади маніпуляцій зі статистикою, і частина з них свідчить про глибокий цинізм. Рік тому покладено край махінаціям з чеками. Одні виписували чеки, забуваючи, скільки на їхніх рахунках грошей, інші привласнювали чужі бланки, і кількість таких невикритих злочинів кидала тінь на органи влади, спонукаючи їх ужити якихось заходів. Центральне поліційне управління запропонувало крамницям не брати за товар чеків. Усім було ясно, до чого це призведе: коли людям доведеться носити з собою більші суми грошей, почастішають грабунки на вулицях і площах. Так воно й вийшло. Зате махінації з чеками припинились, і поліція змогла похвалитися сумнівним успіхом. А те, що на десятки людей у місті нападали грабіжники, було вже не таким важливим. Навіть краще: з'явився ще один привід вимагати поповнення поліції добре озброєними кадрами.

От тільки питання: звідки взяти ті кадри?

Офіційна статистика за перше півріччя прозвучала, мов тріумфальні фанфари: злочинність спала на два відсотки, хоч усе свідчило про те, що вона зросла, і неабияк. Пояснення було просте: менше людей у поліції, менше викритих злочинів. Крім того, кожну махінацію з чеком раніше зараховували до злочинів, а тепер їх не стало.

Коли політичній поліції заборонили підслуховувати телефонні розмови громадян, теоретики з центрального поліційного управління знов кинулись на допомогу. Залякавши ріксдаг можливими катастрофами, вони спонукали його прийняти закон, що дозволяв таємне підслуховування телефонних розмов для боротьби з наркотиками. Після цього торгівля наркотиками розцвіла ще буйніше, зате антикомуністи могли спокійно підслуховувати, що їм треба.

Не вельми приємно служити. в поліції, думав Ленарт Кольберг.

Що робити, коли твоя організація загниває в тебе перед очима? Коли чуєш, як за стіною шурхотять щури фашизму? А ти ж віддав цій організації все своє свідоме життя.

Що робити?

Сказати все, що думаєш, — вилетиш геть.

Нічого це не дасть.

Повинні бути якісь дійовіші засоби.

Він не сам. Напевне є більше службовців, що думають так, як він, але хто саме і скільки їх?

Бульдозера Ульсона не мучили такі проблеми.

Він вважав, що життя — весела розвага, і все в ньому зрозуміле.

— Одного я не можу збагнути, — мовив він.

— Справді? — мовив Гунвальд Ларсон. — А чого?

— Куди ділась машина? Адже сигналізація була справна, правда ж?

— Наче, так.

— Отже, через п'ять хвилин мости було взято на контроль.

Седермальм — острів, до нього веде шість мостів. А спецгрупа давно вже опрацювала докладні інструкції, як найшвидше заблокувати центральні райони Стокгольма.

— Так, — мовив Гунвальд Ларсон, — я питав у службі охорони громадського порядку. Начебто цього разу механізм не заїло.

— А що за тачка? — спитав Кольберг. Він ще не ознайомився з подробицями.

— «Рено-шістнадцять», ясно-сірий чи бежевий. У номерному знакові літера «А» і дві трійки. Звичайно, номер фальшивий, — мовив Гунвальд Ларсон.

— Можливо. Але я ще ніколи не чув, щоб дорогою з Марийської площі до Слюсеена можна було перефарбувати машину. А якщо вони поміняли її…

— То?..

— Де ділась перша?

Бульдозер Ульсон — невисокий, досить гладкий, рум'яний чоловік років за сорок — швидко ходив по кімнаті й ляскав себе долонею по лобі. Він весь час рухався, не давав спочинку ні ногам, ні голові. Тепер він говорив сам до себе:

— Вони заганяють машину в якийсь гараж поблизу станції метро або автобусної зупинки. Тоді один тікає зі здобиччю, а другий міняє номер і також ушивається. В суботу з'являється механік і перефарбовує кузов. А вчора вранці вже можна було переганяти тачку в інше місце.