Жорж Сіменон - Замах на бродягу

— А! Вас цікавить бродяга…

— Як він себе почуває?

— Здається, ним зараз займається сам головний лікар месьє Маньєн.

— Його вже оперували?

— Звідки ви це взяли?

— Не знаю… Я гадав…

Тут Мегре відчував себе, як риба на піску, і явно торопів.

— Пробачте, а під яким прізвищем він у вас записаний?

— Під тим, що стоїть у його посвідченні.

— Це посвідчення у вас?

— Так… Я можу показати…

Сестра на хвилину зникла за скляною перегородкою в кінці коридора й одразу повернулася з брудною карткою, розбухлою від води.

Прізвище: Келлер.

Ім'я: Франсуа-Марі-Флорантен.

Професія: лахмітник.

Місце народження: Мюлуз, департамент Верхній Рейн…

Згідно з цим — документом, Келлеру минуло шістдесят три роки і проживав він у мебльованих кімнатах на площі Мобер. Комісар добре знав ці номери: вони здавна правили за офіціальне місце проживання для багатьох бродяг.

— Він опритомнів?

Вона вже простягла була руку за посвідченням і, побачивши, що комісар ховає його до кишені, невдоволено буркнула:

— Так не годиться… У нас…

— Келлер лежить в окремій палаті?

— З якої ж це речі?

— Проведіть мене до нього.

На якусь мить вона вагалася, потім, зітхнувши, здалася.

— Врешті, нехай начальство розбирається…

Вона повела їх по коридору і відчинила двері. Всі місця в палаті були зайняті. Більшість хворих лежали горілиць з відкритими очима, декілька у синіх линялих піжамах тихо розмовляли, стоячи біля вікна.

Посеред палати, біля одного з ліжок, гурт юнаків та дівчат у білих халатах та шапочках обступив кремезного, літнього вже чоловіка з підстриженим йоржиком волоссям, який, здавалося, читав їм лекцію.

— Тсс… Почекайте, поки він звільниться… — прошипіла сестра.

Потім сама підійшла до головного лікаря і прошепотіла йому на вухо кілька слів. Той скоса зиркнув на комісара, тихо відповів їй і знов заходився щось пояснювати практикантам.

— Професор Маньєн просив вас зачекати у нього в кабінеті… Він зараз закінчить…

Вона провела їх туди. Це була зовсім маленька кімната, посеред якої стояв стіл та двоє стільців. На столі в срібній рамці — фотографія жінки з трьома дітьми, що торкалися одне одного схиленими голівками.

Мегре завагався, потім вибив люльку в попільничку, повну сигаретних недокурків, і знову набив її тютюном.

— Пробачте, що я примусив вас чекати, пане комісар… Чесно кажучи, я не сподівався на ваш візит… Врешті… — Невже й він теж скаже: адже це врешті-решт бродяга? Ні. — Врешті, справа досить проста, — докінчив лікар.

— Поки що я нічого не знаю… Сподіваюсь, ви допоможете мені розібратися…

— В нього пролам черепа, на щастя, невеликий… Очевидно, мій асистент уже сказав вам про це по телефону…

— Тоді ще не було результатів рентгену.

— Рентгенограма готова… Можливо, потерпілий вичуняє… Здається, мозок не пошкоджено…

— Як ви гадаєте, цей пролам не міг утворитися внаслідок падіння й удару об кам'яну набережну?

— Ні в якому разі… Його хтось сильно вдарив важким предметом — молотком, чи, скажімо, розвідним ключем, або домкратом.

— І через це він одразу знепритомнів?

— Авжеж… Він і досі в коматозному стані і, здається, надовго… А втім, він може з години на годину прийти до пам'яті.

Перед очима Мегре постала набережна, міст, житло Професора і за кілька кроків бурхлива течія Сени. Він раптом пригадав слова фламандця.

— Пробачте, отже ви кажете, що його вдарили по голові. Один раз чи кілька?

— А чому це вас цікавить?

— Це може мати вагу для розслідування.

— Спочатку мені здалося, що він дістав кілька ударів.

— Чому?

— В нього розірване вухо, на обличчі з десяток поранень. Щоправда, неглибоких… Але потім, коли хворого поголили, я оглянув його пильніше…

— І зробили висновок…

— Пробачте, де це сталося?

— Під мостом Марі.

— Була бійка?

— Здається, ні. Схоже, що він спав, коли на нього напали… До речі, як на вашу думку, це можливо?

— Цілком…

— І ви гадаєте, що він одразу знепритомнів?

— Я майже певний цього… А зараз мені ясно, звідки в нього ці подряпини па обличчі, розірване вухо… Його тягли до води по бруківці. На набережній багато піску?

— Там поряд розвантажують баржу…

— В ранах було повно піщинок…

— Отже, на вашу думку, цей Професор…

— Як ви сказали? — здивувався Маньєн.

— Так його прозивають на набережній… Не виключено, що він справді був лікарем…

І до того ж першим лікарем, якого комісар за тридцять років служби в поліції здибав під мостом Сени. Щоправда, свого часу Мегре набрів там на колишнього викладача хімії із провінціального ліцею, а потім — на жінку, що колись була відомою цирковою наїзницею.