Жорж Сіменон - Замах на бродягу

Громадянство в мене бельгійське».

Так кількома словами розповідав про своє життя один із найпопулярніших авторів світу.

Автобіографічна повість «Я не забув», уривок з якої ми навели, писалася в США 1945 року. А невдовзі в романі «Мегре в Арізонському суді» Сіменон уже ділиться з читачем такими своїми спостереженнями щодо американського ладу життя:

«Вони мають усе, що хочуть, чорт забирай! Вони вигадали цілу науку безтурботного існування. І хоча зовні ця країна не була схожа на його власну, Метре завжди вражала їхня внутрішня подібність.

У чому ж?

В бідності.

Бідність у кожній країні має свій колір, свій власний дух. Він знав, як пахне людська злиденність Парижа, що тулиться в гадючниках Італійської застави, знав добропристойні злидні Монмартра, неприхований відчай бродяжництва, що ним, як коростою, обросли паризькі набережні й мости.

Та бідність була зрозуміла. Кожен розумів, звідки вона виникла і куди прямує.

А тут навкруги на сотні й тисячі голосів волала до неба бідність, вимита у власній ванні, зовні вичепурена й усміхнена — і тим більш, жорстока, невблаганна й безпросвітна».

Саме в Сполучених Штатах Сіменон створює свої найпохмуріші романи, як, скажімо, «Брати Ріко», що вже відомий українському читачеві.

А 1955 року Сіменон остаточно переїздить до Європи і незабаром поселяється в Швейцарії, де живе й досі.

«Певна річ, він пише для маси, — якось цілком слушно зауважив про нього Андре Моруа. — Але в його творах високолобий читач теж знайде собі чималу поживу — досить лиш поставитися до нього серйозно».

Універсальність Сіменонової літературної продукції пояснюється не лише майстерністю автора в побудові гострого сюжету чи свідомим і послідовним прагненням писати просто й загальнодоступно. Твори Сіменона приваблюють передусім своєю навдивовижу сталою проблематикою, бо в основі їх лежить, по суті, одна тема: конфлікт звичайної чесної людини з сучасним капіталістичним світом. І симпатії автора незмінно на боці простих людей. Демократ-мислитель цілком гармонійно доповнює в ньому демократа-стиліста.

Певним чином десятки Сїменонових творів про Мегре можна розглядати як лише окремі — більш чи менш вдалі — розділи одного, досі не закінченого, але вже найдовшого в світі роману.

І, що вигідно вирізняє Сіменона з численного гурту сучасних йому авторів детективного чтива з їх патологічним копирсанням у психіці злочинця та тонкощах техніки вбивств, — самий злочин у нього є лише приводом для дослідження й змалювання того чи того соціального середовища, викриття його суперечностей із суспільством у цілому та більш чи менш глибоких внутрішніх протиріч. Комісар Мегре — це лише скальпель у руках соціального хірурга Сіменона, котрий намагається оздоровити суспільство, розтинаючи ту чи ту з його внутрішніх, здебільшого злоякісних пухлин.

Дуже суттєвою є й та обставина, що всі персонажі Сіменонових творів мають свої реальні прообрази. Немає його лише в головного героя — в самого Мегре, хоча автор і надав йому зовнішніх прикмет свого батька. Насправді подібний філантроп-комісар у Паризькому управлінні карного розшуку ніколи не працював. Та й не міг би працювати. І не випадково в одному з останніх романів «Мегре в немилості» славнозвісний комісар, який понад тридцять років вірою й правдою служив своєму суспільству, сам стає жертвою беззаконня та сваволі з боку дужих буржуазного світу.

Створивши свого героя, Сіменон, як ніхто до нього, наблизив детектив до серйозного роману, виступив як справжній реформатор у цьому жанрі. І водночас він продовжив давню романтичну традицію французької літератури, що вже в минулому столітті породила образ захисника знедолених, реставратора порушеної справедливості. Слід лиш пригадати графа Монте-Крісто Дюма чи Рудольфа з «Паризьких таємниць» Ежена Сю. А передусім — Жана Вальжана, героя славнозвісних «Знедолених» Віктора Гюго.

У комісарі Мегре сучасний західний масовий читач знаходить втілення своєї наївної мрії про «доброго начальника», який от-от прийде, покарає винних, щоб було легше жити. Бо інакше жити важко: навкруги безкарно панує зло. І не дивно, що навіть в Сіменонових романах воно незмінно перемагає там, де немає Мегре — в творах, за визначенням самого автора, «жорстоких» та «напівжорстоких» — похмурих драмах і трагедіях безпросвітного людського животіння. Тож недарма в Голландії вже кілька років стоїть бронзовий пам'ятник вигаданому Сіменоном комісарові Мегре.