Раїса Плотникова - Афганський кут крилатої Серафими

Ранок розпочався стрімко. Гуркіт надавив на сонну свідомість жінок згори і примусив вибігти з модуля, на ходу застібаючи ґудзики нехитрого одягу, який милостиво залишила доля.

– Дівчата, це «вертушка» за нами, – перекрикуючи гуркіт гелікоптера, горлав капітан Донець. – Давайте, збирайтеся.

– Що накажете збирати? – крикнула Лора.

– Все що маєш – подряпини, помилки, повнісінький рот піску і фантастичне почуття інтернаціоналізму, – підказала Серафима, не впевнена, що її хтось почув.

Мружачись від сонячного сяйва, вона задерла голову і стежила, як Мі-8, зависнувши над вузеньким плато, спустошував своє нутро: спочатку падали якісь пакунки, а потім по канатних східцях, розгойдуючись, злізли двоє безвусих солдатів.

– За мною, дівчата, – крикнув Донець і вхопився за край східців.

– Знову вертикаль, щось останнім часом їх побільшало, – константувала Серафима, – але нічого не вдієш, аби тільки моя геометрична пристрасть не ознаменувалася Бермудським трикутником.

– Я нічого не второпала, – обізвалася Лора.

– А це й не обов’язково.

Капітан зник у кругленькому череві гелікоптера. Серафима і Лора перезирнулися, вирішуючи долю першості і, сприйнявши верхотуру як єдиний реальний вихід зі становища, Гай, трохи прихиляючись від потоку повітря, пішла до драбини. На щастя «афганець» на сьогоднішній ранок змилостивився і дещо послабив шарпання. Гуров підбіг тієї миті, коли Серафимина нога вже стала на хиткий канат. Полковник щось пояснював, жестикулюючи, намагався щось втовкмачити, але шум зносив його слова кудись убік, і, безглуздо кивнувши головою на знак згоди, Гай подалася нагору. Міцне тіло підсвідомо знаходило якісь мавп’ячі рухи, пози, а надмір впертості додавав сил і рішучості, які долали дилетанство в не такому вже й простому ділі. Коли Донець допоміг перетнути межу своєрідного балансування, з ходу не втримався від коментарів:

– Гай, а ти – прямо супер!

– Ага, супер-налякана мазохістка, що втілює власне придурювання бути сильною, але якби не стримувалась, то зуби цокотіли б.

– Боюсь, що з Шахмановою цокотінням зубів не обійдеться, – крикнув капітан і схилився над отвором.

Серафима примостилася на вузенькій лаві, опановуючи чергову зміну становища. Донець повис на борту гелікоптера.

– Та що ти робиш, теж мені, гойдалку знайшла! – кричав сам до себе, та дещо долітало й до Серафими, хоча призначалося Лорі. – Ні, ви бачили таку ненормальну? Та ти поглянь на неї – регоче аж заходиться. Я думав, вона зі страху гепне додолу, а вона від сміху звалиться.

Ніхто не второпав, чому Лорі так весело – ну причудило, ну уявила себе знизу, з спідницею у стані авралу – не на литках ніг, а на стегнах, може б, і далі підібгалася – так стегна ж були нівроку… Ввалилася в гелікоптер весела-веселісінька.

– Ні, бабоньки, всяке бачив, але ви, таки, американські, їй-богу, – Донець, мабуть, вже махнув рукою на свій армійський чин поряд з Серафимою та Лорою і почувався трохи цивільним, а значить, вільнішим.

Коли Гуров, Мусін і Алімов доповнили вже знайомий склад групи, гелікоптер зробив незначний розворот і поволі рушив над близькими скелями, скоріше навіть поміж ними. Лора припала до невеликого ілюмінатора і раптом голосно закричала:

– Дивіться, дивіться, там люди у стьобаних халатах і з гвинтівками.

По знайомій крутій стежці дерлися душмани. З пілотської кабіни, не цілячись, навмання хтось дав автоматну чергу.

Так не буває! Буває гірше, буває краще, але так, щоб вона далеко-далеко від свого дому, під цим низьким гарячим сонцем – це просто якась мізансцена, чи може, спонтанна реалізація свого життя. Чому вона тут? Запитання є, а відповідь… А що, коли їй не важливо все те, що стосується результату – важлива лише діяльність сама по собі.

Серафима сиділа з авторучкою в руці перед аркушем паперу у клітинку – треба було дописати листа, але думки збивались, відволікали.

– Гай, ура! Я роздобула «джмеля» і купу всякого причандалля, а для тебе навіть шмотки. – Лора стояла на порозі кімнати, обвішана, немов базарна торговка всячиною, тримаючи в руках чайник і пристрій для приготування їжі, який заправлявся гасом.

– Ого! Ну, ти даєш! Кого це пограбувала? – Серафима кинула авторучку і даремне намагання склеїти слова докупи.

– Провернула аферу. Я, звичайно, аферистка, але яка класна! Правда ж?

– Відчувається, що ти непогано відсвяткувала свою аферу. Ну й запах! – Серафима розукомплектовувала Лору, трохи відвертаючись від гарячого, хмільного подиху подруги.