Лариса Чагровська - Афера на віллі

— Не з тих, хто виходить заміж з розрахунку.

— А як ви знаєте?

— Я добре розбираюся в людях, хоча й не люблю їх.

— Людей? — перепитала Яна розгублено. — Але як… Зовсім?

Ігор замислився — видно було, що всерйоз.

— Ні, не зовсім, — нарешті відказав він. — Деякі приємні винятки не дозволяють мені повністю розчаруватися у роді людському. Але ми зараз не про це… Я намагаюся вгадати, хто ви, принцесо… Я розгублений. Тисячі думок тісняться у моїй голові. Допоможіть мені, Яночко. Згляньтеся на мої страждання!

— А ви збиточник!.. Гаразд, ось вам моя страшна таємниця. Я — завідувачка шкільної бібліотеки.

— Що ж, тепер я переконався, — після паузи пробурмотів Ігор, — що фінансування нашої освіти зросло до небачених висот. І хто збиткується, Яно?

— А я й не стверджувала, що це моя дача. Я лиш сказала, що живу тут, і це чистісінька правда. Ця вілла належить моєму двоюрідному братові.

— Он як? А хто у нас двоюрідний брат?

— Юрист. Фірма «Консул», може, чули?

— Ні. Я не так давно у цих місцях. Але не маю жодних сумнівів у незліченних чеснотах вашого брата. Як його звуть?

— Євген Горенко.

Ігор галантно схилив голову.

— Тішуся заочному знайомству.

— Його цілком можна зробити очним. Геник приїздить сьогодні з моїми кузинами та їхніми друзями. Те печиво, що ним ласував Цезар, призначалося для кузини Вікторії. І знаєте що? — Яна хіхікнула. — Я дуже рада, що воно дісталося такому симпатичному псові, а не їй.

Проте Ігор Яниних веселощів чомусь не поділяв.

— Тобто, якщо я правильно все зрозумів, ваш любий кузен вирішив зекономити на кухарці і запряг вас до роботи?

— Ну чому ж відразу запряг?.. — образилася дівчина. — Невже я схожа на кобилу?..

— Анітрохи не схожі, та я лише…

— А за гостину треба платити, ви так не вважаєте?

— Ні, не вважаю, — різко відмовив Ігор, миттю розгубивши всю свою незворушність.

Яна аж здригнулася від криги в його голосі, але гість здавалося цього не помітив і вів далі:

— Брати плату за гостинність в будь-якій формі — це все одно, що допомогти пораненому, а потім виставити йому рахунок за бинти. Це негідно, якщо вас цікавить моя думка! Гість у домі — Бог у домі, так на Сході кажуть. Ви ж не будете просити Бога мити посуд чи накривати на стіл?

— Ігорю, все не так трагічно, як ви собі уявляєте, — заспокійливо сказала Яна. — Просто Геник потребує моєї допомоги, бо інакше сестри своїм скигленням дістануть його аж до печінок. А він хороша людина, він на це не заслуговує. І на ваш осуд, до речі, теж. Євген дбає про всю сім’ю вже десять років, після смерті батька… А якщо ви погодитеся випити зі мною кави, на знак вдячності за те, що довели мене додому, я вам ще щось захопливе розповім про кузена.

— Я певен, що ваш брат — вельми цікава особистість. Однак запрошення приймаю з тим, щоби побільше дізнатися про вас.

Яна зрозуміла, що до неї заграють — вкрай обережно і вельми красиво… Це був флірт чистої води, той, що ні до чого не зобов’язує. І той, в мистецтві володіння яким вона виявилася повним профаном, попри усю свою начитаність.

— А я нецікава, на відміну від Геника. У нього юридична практика, різні захопливі випадки, клієнти, знову ж таки, з тих, кого називають «сильні світу цього»…

— І в чому ж їхня сила? — це Ігор питав уже на кухні. Він заледве не силою всадовив Яну на стілець, знайшов у шафі арабіку в зернах, сам її змолов, і, за відсутності джезви, поставив каву варитися в крихітній каструльці. Яна лише головою хитала, споглядаючи на цю бурхливу діяльність.

— Це ж треба — сам майстер готує мені каву.

— Не вам, а нам, — Ігор не дав збити себе з пантелику. — І, крім того, я тут не гість.

— А хто ж тоді? Окупант?..

— Навіщо ж крайнощі? Вам каву з молоком?

— Так, і цукру дві ложечки. Ні, краще три… Обожнюю солодке. Ви не відповіли мені — хто ви тут, Ігорю?

— Я — рятувальник. І рятівник! — гордо випнув він груди, і, прибравши картинну позу, підняв зігнуту в лікті правицю, буцімто для того, аби продемонструвати м’язи. — До слова, ви також не відповіли на моє запитання.

— Це ще на яке?

— Про силу сильних світу цього… У чому вона полягає?

— Не знаю. Я ніколи її не мала.

— Помиляєтесь, — Ігор поставив на стіл два горнятка з кавою, і від її запаморочливого запаху в Яни голова обертом пішла. — Просто ви нею не користуєтеся, а це різні речі. Вам, мабуть, спокійніше вважати, що ви її не маєте. Так простіше. Але повірте, ви досить сильна жінка.

— А моя сила у чому полягає?