Олексій Волков - Переможець отримає все

Хоча яке відношення все це могло мати до нього? До оцієї авантюрної справи, в яку намагалися його затягти? Ну, якби й Чуриков виявився водієм-асом, тоді інша річ, а так… Усе хистко та непевно. І не виключено, що всі остаточні докази доведеться отримати останньої миті — коли «Мадяр» з’явиться на його шляху.

Від таких думок пересмикнуло. Саме час для них… Адже той, хто віднедавна асоціювався у Віктора з вищезгаданою нечистю, саме зараз, вийшовши неквапно з дверей офісу, кивнув байдуже на його вітання, а потім зробив ще один, нікому, окрім Віктора, не помітний кивок — «ну ходи…»

Віктор добре розумів, що не готовий до розмови, тому й сів на диван навпроти Павловича й мовчки втупився у стіл.

— Ну? — тільки й спитав той.

— Що — ну?

— Що вирішив?

— Стосовно чого?

Обличчя негласного боса місцевої автомобільної торгівлі висловило легке роздратування.

— Ти що — сьогоднішній? — Погляд уперся у Віктора. — Вітю, мене серйозні люди питають, а ти дурником прикидаєшся. Тебе запитали — будь добрий сказати, так чи ні.

— Не знаю, — сказав Віктор, усе-таки подивившись на нього. — Я не знаю, чесно. І хотів би, і… важко наважитись.

— Тобто, твоя відповідь негативна? — уточнив Павлович. — Правильно я зрозумів? Ти не даєш згоди? Отже, відмовляєшся.

— Напевно, — знизав плечима Віктор.

Зоряна. Знову Зоряна. Усе, як завжди, в його житті вирішувала вона. У Віктора був цілий місяць, але рішення доводиться приймати зараз. Якщо відмовитися, доведеться бути весь час насторожі. Все-таки думка, що його спробують прибрати, — як свідка якихось задумів, — не покидала. Віктор доволі реально уявляв собі, як зминається корпус якогось «Ніссана» і машина починає перекидатися, як земля й небо перевертаються перед очима. Йому ніколи не доводилося бути в аварії — у справжній аварії. Проте враження ці моделювалися реально і цьому допомагав загальний досвід тримання керма, виконання складних віражів, тренувальні зіткнення, які були частим елементом у підрозділі майора Горових. А двадцять вісім стрибків у минулому давали уявлення — як воно, коли перекидаєшся догори цапки, наче викинута з вікна машини сірникова коробка. Другу ж частину вражень викликали спогади перебування на лікарняній койці після зіткнення з людиною, яка не розбиралася й не могла цінити, що таке справжнє щастя. Тому біль і відчуття, як ломляться кістки, уявлялися ще реальніше, адже Віктор добре пам'ятав, як це.

Ось таке може трапитися з ним, якщо відмовитися. І навіть трапиться скоріш за все, якщо Віктор не помиляється в своїх підозрах і якщо не зуміє вберегтися. А давши згоду, лише прискорить події. Він не вірив, що можна видряпатися з цієї авантюри. Надто неймовірними були умови, надто високими ставки. Хай там що у них заварюється, йому не дадуть. Не дадуть піти з величезною сумою грошей. А може, так і краще? Може, оце вже, нарешті, і є та клята Доля? Може, вона обрала таки, нарешті, в кого втілитися, щоб зжити його зі світу? Тоді варто наважитися. Ще раз, адже Віктор робив це не вперше. І завжди помилявся. Отже, не варто. Та й вік уже не той, щоб ганятися за нею, сподіваючись вразити.

Очі з мішками попід нижніми повіками, не моргнувши жодного разу, продовжували дивитися на нього. Ігри з Долею несли в собі небезпеку позбутися навіки того, що мав. А мав він не так уже й мало. Одного разу, недавно, може, із рік тому… Зоряна забула затягнути шторки. Здавалося, вона так близько… Кухня була добре освітленою, і вона кілька хвилин щось складала біля вікна, а потім потяглася вгору і дістала якийсь предмет — Віктор не роздивився добре, що саме, бо вся увага прикипіла до неї. Він бачив, у чому вона була вбрана, кожну складку легкої сорочки у смужку і волосся, перекинуте через плече…

Це зовсім немало. І давши згоду, він отримував шанс позбутися цього швидко, одразу. Хіба можна таким ризикувати?!

— Я не можу погодитися, — сказав Віктор. — Принаймні, у теперішньому моєму становищі.

Павлович лише знизав плечима:

— Як хочеш. Не бажаєш воїном — працюй візником. Вози, дорогенький. Щасливої дороги.

Йому навіть не нагадали, що не варто було би патякати про це десь у компанії. Нічого такого — мовляв, гляди, хочеш жити спокійно — забудь, що тобі пропонували. Де там! Вози, як возив, якщо не бажаєш крутого родео. Що це означало — що він нічого нікому й так уже не розповість? Скільки йому дадуть від'їхати? А може, весь секрет у якійсь вибухівці, закладеній у ту «дев'яносто дев'яту», щойно взяту зі складу? Машина стоїть унизу. Як далеко проїде вона перед тим, як вибухнути? А де ж у такому разі «Мадяр»? Де «Летючий Мадяр»?