Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Уночі проти двадцять другого червня Херман Лобак раптом постукав до мене в спальню і розбудив мене. Моя кімната розташовувалася по сусідству із спальнею його дружини, і він знаками запропонував мені мовчки одягнутися і йти за ним. Ми спустилися поверхом нижче і всілися в курильному салоні. Лобак вочевидь не стулив очей усю ніч. Радіо було увімкнуте, і я зрозумів, що сталося щось жахливе. Почалась операція «Барбаросса». Німеччина напала на Радянський Союз у свято літнього сонцестояння.

Хенрік Ванґер розпачливо сплеснув руками.

— Херман Лобак дістав дві чарки і налив нам по добрячій порції шнапсу. Він вочевидь був приголомшений. Коли я спитав його, що це означає, він прозорливо відповів, що це означає кінець Німеччини і нацизму. Я не дуже повірив йому — адже Гітлер здавався непереможним, — але Лобак випив зі мною за погибель Німеччини. Потім він перейшов до діла.

Мікаель кивнув, показавши, що уважно слідкує за розповіддю.

— По-перше, він не міг зв’язатися з моїм батьком для отримання інструкцій, але за власною ініціативою вирішив перервати моє перебування в Німеччині і відправити мене додому якнайскоріше. По-друге, він хотів попросити мене дещо для нього зробити.

Хенрік Ванґер показав на пожовтілу і пошарпану фотографію темноволосої жінки в напівпрофіль.

— Херман Лобак був одружений уже сорок років, але в дев’ятнадцятому році він зустрів жінку надзвичайної краси і вдвічі молодшу за себе і закохався до нестями. Вона була проста бідна швачка. Лобак почав упадати коло неї; як і в багатьох інших заможних чоловіків, у нього вистачало засобів, щоб поселити її в квартирі, розташованій на зручній відстані від офісу. Вона стала його коханкою, а в двадцять першому році народила йому доньку, яку назвали Едіт.

— Багатий літній чоловік, бідна молоденька жінка і дитя кохання — таке навряд чи могло викликати скандал навіть у сорокові роки, — зауважив Мікаель.

— Цілком правильно. Коли б не одна деталь. Жінка була єврейкою, а Лобак, відповідно, був батьком дочки-єврейки. А діло ж було в самому центрі нацистської Німеччини, де таких, як він, вважали зрадниками раси.

— A-а, це, безумовно, інша річ. І що далі?

— Матір Едіт забрали в тридцять дев’ятому році. Вона зникла, і про її подальшу долю ми можемо тільки здогадуватися. Було відомо, що в неї залишилася дочка, яка поки не значилася в списках для транспортування, і її розшукував відділ гестапо, що вистежував євреїв, які переховувались. Улітку сорок першого року, того ж тижня, коли я прибув до Гамбурга, виявився зв’язок матері Едіт з Херманом Лобаком, і його викликали на допит. Він зізнався в любовному зв’язку і батьківстві, але заявив, що не спілкувався з дочкою вже десять років і уявлення не має про її місцезнаходження.

— А де ж була дочка?

— Я щодня зустрічався з нею в будинку Лобака. Це була симпатична і мовчазна двадцятилітня дівчина, яка прибирала мою кімнату і допомагала подавати вечерю. У тридцять сьомому році, коли переслідування євреїв тривали вже кілька років, мати Едіт стала благати Лобака про допомогу. І він допоміг — Лобак любив свою позашлюбну дитину так само дуже, як і дітей від законного шлюбу. Він заховав дівчину в найнеймовірнішому місці — просто під носом у всіх. Роздобув для неї фальшиві документи і найняв її як економку.

— Його дружина знала, хто вона така насправді?

— Ні, вона не мала про це ані найменшого уявлення.

— І що з цього вийшло?

— Чотири роки все йшло добре, але тепер Лобак відчув, що зашморг затягується. Поява гестапівців на його порозі стала питанням часу. Отже, він розповів мені про все це вночі, тижнів за два до мого повернення до Швеції. Потім привів дочку і познайомив нас. Вона дуже боялася і навіть не сміла зустрітися зі мною поглядом. Лобак почав благати мене врятувати їй життя.

— Як?

— Він усе влаштував. За початковим планом я повинен був залишитися ще на три тижні, а потім доїхати потягом до Копенгагена і перетнута протоку на кораблі — така поїздка навіть під час війни була відносно безпечною. Проте всього через два дні після нашої розмови з Гамбурга до Швеції відходив вантажний пароплав, що належав концерну «Ванґер». Лобак хотів, щоб я негайно покинув Німеччину на цьому пароплаві. Зміна планів поїздки вимагала схвалення служби безпеки, але питання з цими бюрократами можна було вирішити. А Лобакові було важливо, щоб я опинився на борту.

— Гадаю, разом з Едіт.

— Едіт повинна була потрапити на корабель, сховавшись в одному з трьох сотень ящиків з устаткуванням. Моїм завданням було захистити її, якщо дівчину знайдуть, поки ми не покинемо німецькі територіальні води, і завадити капітанові скоїти яку-небудь дурницю. У разі щасливого розвитку подій мені слід було дочекатися, поки ми відійдемо подалі від Німеччини, і випустити її з ящика.