Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

О пів на восьму Мікаель зателефонував Еріці, але почув лише, що абонент недоступний. Він сів на кухонний диван і спробував читати роман, що був, згідно з текстом на зворотному боці обкладинки, сенсаційним дебютом якоїсь юної феміністки. Твір розповідав про спроби письменниці розібратися в своєму сексуальному житті під час поїздки до Парижа, і Мікаель задумався, чи стали б його називати феміністом, якби він у властивому гімназистам тоні написав роман про власне сексуальне життя. Мабуть, ні. Мікаель купив цей роман, тому що видавництво розхвалювало дебютантку, називаючи її новою Кариною Рюдберґ, [34] Карина Рюдберґ — сучасна шведська письменниця, автор скандального роману «Вища каста». але швидко переконався в тому, що захоплені характеристики не відповідають дійсності, як відносно стилю, так і змісту. За якийсь час він відклав книжку і почав замість неї читати пригодницьку повість про Хопалонґа Кассиді, [35] Персонаж романів Луїса Ламура (псевдонім — Текс Берне), американського письменника, автора вестернів. надруковану в журналі 50-х років.

Щопівгодини лунав короткий приглушений удар церковного дзвону. По той бік дороги світилися вікна двірника Гуннара Нільссона, але розгледіти в будинку кого-небудь з людей Мікаелю не вдавалося. У Харальда Ванґера було темно. Близько дев’ятої години через міст проїхало авто і зникло десь біля мису. Опівночі підсвічування фасаду церкви погасили. У цьому вочевидь і полягало все нічне життя Хедебю в п’ятницю на початку січня. Довкіл панувала вражаюча безмовність.

Мікаель знову спробував зателефонувати Еріці, але потрапив на її автовідповідач, який пропонував залишити повідомлення, що Мікаель і зробив. А потім погасив світло і ліг спати. Останнє, про що він подумав, перш ніж заснути, це що в Хедебю йому загрожує небезпека геть здичавіти.

Дивно було прокинутися в цілковитій тиші. Мікаель повністю позбувся глибокого сну буквально за частку секунди, після чого просто лежав і прислухався. В кімнаті було холодно.

Повернувши голову, він подивився на годинник, який поклав на табурет біля ліжка. Той показував вісім хвилин на восьму — він ніколи не був «жайворонком» і зазвичай на превелику силу випливав із сонних марень з допомогою як мінімум двох будильників. Тепер же він прокинувся сам і почував себе цілком відпочилим.

Мікаель поставив воду для кави, а потім став під душ. Забавно було уявити, як він зараз виглядає збоку. Непоганий би вийшов заголовок: «Калле Блумквіст — учений-мандрівник у глухомані».

Від найменшого дотику змішувач перемикався з подачі крижаної води на кип’яток. На кухонному столі не вистачало ранкової газети. Масло повністю замерзло. В шухляді з ножами і виделками не було сирорізки. На вулиці як і раніше стояла кромішня пітьма. Термометр показував мінус двадцять один градус. Починалася субота.

Зупинка автобуса, що прямував у Хедестад, була прямо навпроти «Консума», і Мікаель почав свою діяльність у засланні із задуманого вчора походу по крамницях. Вийшовши з автобуса проти вокзалу, він прогулявся центром міста і купив теплі зимові черевики, дві пари кальсонів, кілька теплих фланелевих сорочок, добротну подовжену зимову куртку, теплу шапку і втеплені рукавички. У «Магазині техніки» він знайшов маленький переносний телевізор з телескопічною антеною. Продавець запевнив, що йому вдається ловити в Хедебю, принаймні, центральні шведські канали, і Мікаель погрозив, що вимагатиме повернути гроші, якщо в нього нічого не вийде.

Він зайшов до бібліотеки, обзавівся читацьким квитком і вибрав собі два детективи Елізабет Джордж. У канцелярській крамниці він купив ручки і блокноти. А ще придбав спортивну сумку, аби було в чому донести покупки.

Під кінець він узяв пачку сигарет і, не відкриваючи, сунув у кишеню куртки. Палити Мікаель кинув десять років тому, але іноді в ньому прокидався потяг до нікотину. Наостанок він відвідав оптика, в якого замовив нові контактні лінзи і роздобув рідину для їх зберігання.

Близько другої години він повернувся в Хедебю і якраз відривав цінники від нового одягу, коли почув, що відчиняються вхідні двері. Світловолоса жінка років п’ятдесяти, переступаючи через поріг, постукала об одвірок кухні. В руках вона тримала тацю з бісквітом.

— Добрий день, я хотіла тільки вас привітати. Мене звуть Гелен Нільссон, і я живу через дорогу. Отже, ми будемо сусідами.

Мікаель потиснув їй руку і назвався.