Йорн Хорст - Одержимий злом

Мортен Плюдовскі з бейджиком «Преса “ВҐ”» на шиї теж майнув у гурті журналістів. Ліне добре знала його ще з часів спільної роботи в редакції, з ним їй найліпше працювалося, хоч це аж ніяк не заважало їм запекло сперечатися і сваритися.

Ліне не хотіла потрапляти йому на очі. Почувалась би незручно. Мортен захотів би дізнатися подробиці, а вона підписала папір про нерозголошення таємниці й не зможе нічого розповісти.

Але вже надто пізно. Він кивнув їй через голови колег. Ховатись тепер було б помилкою.

Ліне рушила до нього, по-дружньому обійняла, кивнула решті.

— Швидко ж ти тут опинився.

— Мені пощастило, — усміхнувся Мортен П., як його скорочено називали. — Повідомлення надійшло, коли я був зайнятий іншими справами в Тьонсберзі.

Він відійшов кілька кроків убік. Ліне — за ним.

— А ти що тут робиш?

— Працюю фрілансером. Знімаю фільм для поліції.

— Та ну?! А що тут, власне кажучи, трапилося?

— Не можу сказати. Якщо проговорюся, не бачити мені більше цікавих завдань.

Мортен П. кивнув з розумінням. То був худорлявий, цибатий чоловік під п’ятдесятку, із зацікавленим блиском в очах.

— Ясно! Нам пообіцяли брифінґ о першій годині.

Ліне глянула на годинник. Ще півгодини.

— А вибух? — Мортен П. знову підступився ближче, уважно розглядаючи її. — Ти була тут, коли це сталося?

Ліне подивилася на свій одяг, забруднений землею і позеленений травою. На лівій руці — кілька крапель крові. Видно, батько обтерся, після того як допомагав пораненим.

— Маю тут, — Ліне гойднула камерою. — Але матеріал належить поліції, — поспіхом додала, вже знаючи, що бовкнула зайве.

Щойно редакція довідається про зафіксований на відео вибух, головний редактор і адвокати вчепляться за всі можливі аргументи, щоб отримати шанс на публікацію запису.

Ліне стояла поруч із журналістами, за обмежувальною стрічкою. Якби вийшла за межі відгородженої території, навряд чи змогла б повернутися назад. Ні батька, ні Адріана Стіллера ніде не бачила. Мабуть, сидять у сірому фургоні, до якого щойно ввійшов Гаммер.

Репортер з NRK знімав стрім. Він описав поліційні кордони, які довелося подолати журналістам, щоб потрапити на місце події, але не зміг надати жодної свіжої інформації про саму подію. Ось уже з’явилися журналісти з «Даґбладет» і телеканалу TV2, а згодом — радіорепортер з Р4.

Поліційний гелікоптер, який час від часу зависав над головами, зник у північному напрямку. Наближалася перша година. Прибули ще кілька представників преси. Ліне цікавило, хто ж озвучить заяву від поліції, мабуть, таки Стіллер. Проведення операції з пошуку захоронення однієї з жертв Тома Керра було його ініціативою.

Але вона помилилася. Брифінг провів її батько.

Він важким кроком вийшов до юрби журналістів. Невідомо, де і як роздобув чисті, не забруднені й не заплямлені кров’ю сорочку й куртку, щоправда, на розмір менші, ніж треба. Він почувався не в своїй тарілці в ситуації, яка впала, мов сніг на голову. Однак Ліне знала батькову позицію: інформувати пресу означає інформувати громадськість. А громадськість має право знати правду. Принаймні таку правду.

Ліне відійшла від поліцейського керівництва, замість батька почала фільмувати журналістів. До його виступу матиме доступ і пізніше. Зараз, коли він заговорив про Тома Керра, їй було важливо зафіксувати реакцію слухачів.

Він стояв сам, окремо від решти колег. Усе було не так, як на американських прес-конференціях, де всі представники влади юрмилися за спиною промовця, мовби для того, щоб засвідчити, що вони теж причетні до важливої новини або ж драматичної події.

— Я скажу коротко, — почав батько, не зазираючи до жодних записів чи нотаток. — Поліцейська операція триває і далі.

Журналісти розташувалися за звичною схемою. Відеооператори й фотографи, що надсилали зняті матеріали в режимі реального часу, мали найкращі позиції попереду, за ними — решта представників медіа з різними типами знімальної апаратури. Фотографи з найдовшими об’єктивами стояли позаду всіх.

Ліне перевірила батарею. Заряду вистачить іще на півгодини.

— Мене звати Вільям Вістінґ, — промовляв батько. — Я очолюю слідче відділення поліційної управи Ларвіка. Відділ давніх і нерозкритих справ Кріпоса мав сьогодні поновити слідство в справі п’ятирічної давності про зникнення людини. Засуджений за вбивство Том Керр погодився показати, де він захоронив свою жертву, Таран Нурюм.

Безперервно клацали камери.