Крис Тведт - Коло смерті

Ульв Ґарман усе ще стояв. Він уже було розтулив рота, але суддя Ґрангейм випередила його.

— Можете продовжувати, пане Бренне. Ми слухаємо…

— Ваша честь!

Ґарман був лютий, як дідько. Я ще ніколи не бачив його таким. Але суддя лише відмахнулася від нього.

— Ви чули, що я сказала, пане прокуроре. Сядьте!

— Як вже було сказано, я не надто замислювався над тим, що документи забрала поліція. Мені їх знову надіслали, тож я почав працювати. Результат вам відомий. Не буду довго розводитися про це, а перейду до нинішньої справи, до розгляду моєї справи.

— Давно вже час, — тихо буркнув Ульв Ґарман, але я проігнорував його.

— Я був цілком переконаний, що за всім стояв Ганс Міккельсен, який зробив з мене цапа-відбувайла. Мені здавалося, лише він і ніхто інший мав мотив покалічити Ґерд Ґарсгол. І хоч я не мав жодних сумнівів у його винуватості, не мав я також і щонайменших доказів. Нещодавно я бачився з коханкою Мортена Олешера і мав з нею ґрунтовну розмову. Вона розповіла, що на початку червня до Олешера приїжджав незнайомий чоловік, який дуже відрізнявся від тих типів, що зазвичай тинялися на їхньому хуторі. Я показав їй фотокартку Ганса Міккельсена, але вона не зуміла його ідентифікувати. Я вже готовий був опустити руки, — я відпив води зі склянки, що стояла переді мною на столі. — Та ось кілька днів тому з'явилися нові факти. Як усім відомо, Мортен Олешер був закоренілим злочинцем з численними відсидками за плечима. Востаннє він був засуджений 2004 року, і таке тривале його перебування на волі видалося мені підозрілим. Я провів таке-сяке розслідування і з'ясував, що відтоді за ним числиться щонайменше дванадцять незавершених карних справ. Вони наявні в судочинній системі, деякі навіть до кінця розслідувані, але з якихось причин не передані до суду. Складалося враження, ніби справи Олешера десь застрягли. Мені це видалося дивним, — я змінив положення, відкашлявся, перш ніж продовжувати. — Дивували мене й інші речі. У вестьойській справі бракувало протоколу допиту, головного допиту. Я виявив, що список документів, реєстр, де мав би бути й цей протокол допиту, пізніше замінили іншим, переписаним заново. А тут ще пригадалися матеріали, забрані з мого кабінету відразу після арешту. Такого я не зазнавав за всю свою кар'єру. Якщо матеріали надовго затримуються, поліція надсилає письмове нагадування, щоб їх повернули, а не вривається до чужих кабінетів й забирає усе, що там лежить. Навіщо, скажіть мені на ласку, поліції так поспішати з вилученням матеріалів старої, давно завершеної справи? Одним словом, не давали мені спокою численні дивні загадки, які начеб і не мали на перший погляд жодного значення чи внутрішнього взаємозв'язку… — я нахилився вперед над столом, — … аж доки раптом почала вимальовуватися картина. І тоді я збагнув, що, імовірно, існує інший мотив побиття Ґерд Ґарсгол, мотив, який не має нічого спільного з Гансом Міккельсеном. Бо ніколи, власне кажучи, і не йшлося про Ганса Міккельсена та його кримінальну справу. Ганс Міккельсен, Ґустав Німан і Ґерд Ґарсгол завжди були персонами другого плану, проте вони заважали розгледіти істину. А істина в тому, що йшлося увесь час про подвійне вбивство на Вестьой.

Я роззирнувся залою. Рюне Сейм, здавалося, був цілковито заворожений моєю історією. Судді зайняли вичікувальну позицію, але слухали уважно. Ульв Ґарман ховався за непроникною маскою на обличчі, за якою годі було щось відчитати.

— Минуло двадцять п'ять років від моменту вбивства Анни Вестьой і Сірі Єнсен. Розслідування провадили двоє чоловіків, поліцейський інспектор Ґюннар Скейє та молодий, старанний і амбіційний поліційний ад'ютант на ім'я Ульв Ґарман. Арон Сьорвік, доволі дивакуватий хлопчина, мав тоді вісімнадцять років. Місцеве населення поквапилося вказати на нього як на потенційного вбивцю. Поступово слідчі дедалі більше впевнювалися, що взяли того, кого треба. Лише чотири дні інтенсивних допитів знадобилося для того, щоб розколоти Арона Сьорвіка і домогтися від нього зізнання в обох убивствах. Тріумфували всі, але найбільше тоді ще відносно молодий Ульв Ґарман. То була його перша велика справа. Він розкрив злочин у рекордні терміни, про нього писали в газетах, його щодня показували по телебаченню. Було, мабуть, від чого запаморочитися в голові. Та й не лише це, зовсім скоро йому натякнули, що він сам міг би представляти сторону звинувачення на суді. Ульв Ґарман розпочав свій шлях до вершини. І хоч справа вважалася розкритою усього лиш за якийсь тиждень, це зовсім не означало, що розслідування доведено до кінця. Попереду чекала кропітка робота. Убивства завжди розслідуються до самого кінця. Ніхто не спокушається короткими шляхами чи легкими здобутками. Тому всі допити проводилися за планом, незважаючи на зізнання Арона. І тоді…