Крис Тведт - Коло смерті

Вона склала присягу таким тихим голосом, що важко було розчути хоч слово. Потім суддя запитально глянула на прокурора.

— У чому причина запізнення, пане прокуроре?

Ульв Ґарман стенув плечима.

— Свідок перебувала в своєї сестри, ваша честь.

Суддя перемкнула свою увагу на Ґерд Ґарсгол.

— Ви одержали повістку в суд?

— Так.

— То чому не з'явилися?

— Я… була… я не хотіла.

— Це не вам вирішувати, хочете ви чи ні, пані Ґарсгол. Ваш обов'язок з'явитися за повісткою. Самі бачите, чим таке закінчується — приводом поліції.

Ґерд Ґарсгол почала плакати. Єва Ґрангейм дивилася на неї таким специфічним поглядом, як деякі жінки дивляться на своїх посестер, котрі анітрохи не дотягують до сподіваних стандартів сучасної жінки.

— Чому ви плачете, пані Ґарсгол?

Тихий плач перейшов у схлипування. Єва Ґрангейм закотила під лоба очі.

— Пане прокуроре, ваш свідок, будь ласка!

Ульв Ґарман мав досвід з різними свідками: з розгубленими, дурними, агресивними й глибоко розпаленими. Упоратися з заплаканою жінкою було йому заввиграшки. Він встав зі свого місця, підійшов до Ґерд Ґарсгол, поклав їй руку на плече.

— Ми всі тут чудово розуміємо, яким душевним випробуванням є для вас поява в суді.

Хлипання і шморгання носом.

— Та можу вас запевнити, усе буде добре. Просто не кваптеся. Нам потрібна ваша допомога, щоб той, хто скривдив вас, був покараний.

Схлип.

— Може, поволі почнемо з розповіді про ваші стосунки з Ґуставом Німаном? Отже, Ґустав є вашим нареченим, так?

— Був!

Ще гіркіше хлипання. Ґерд відкрила торбинку, вийняла носовичка, висякалась.

— Гаразд. Розкажіть, як ви познайомилися.

Ось тут її і понесло. Ґерд Ґарсгол розповіла зворушливу історію, як вони познайомилися, граючи в бінґо , як поступово їхні стосунки переросли в кохання.

— Ви знали, чим він займався?

— Бухгалтерією.

— Так воно так, але я мав на увазі, чи знали ви, на кого він працював і якими оборудками займався?

— Тобто, чи був він злочинцем?

— Саме так. Розкажіть, як ви про це довідалися і що було далі.

Поступово Ульв Ґарман спонукав жінку розповісти всю свою історію кохання від початку й до кінця. Уривав її розповідь тільки тоді, коли вона надто вдавалася у подробиці, ставив навідні запитання, коли щось пропускала, і щоразу демонстративно замовкав, коли Ґерд пускала сльозу. Усе було добре, доки мова не зайшла про сам напад. Жінка знову розридалася.

— Може, зробити коротку перерву, ваша честь? — попросив Ульв Ґарман, і його прохання вдовольнили.

Не знаю, що він їй сказав під час перерви, але результат був очевидний. Коли розпочалося судове засідання, Ґерд Ґарсгол дала неочікувано вичерпні й притомні свідчення про те, як вона, нічого не підозрюючи, відчинила двері високому, кремезному незнайомцю з кінським хвостиком на потилиці, який подзвонив того ранку в її помешкання. Щойно двері відхилилися на шпаринку, чоловік з такою несамовитою силою увірвався досередини, що вона заточилася назад і відлетіла до стіни. Він зачинив за собою двері й заходився її лупцювати.

— Я знала… я точно знала, що помру. Він бив, бив, копав і копав ногами. Він… ніби йому байдуже, що він робить. Я хочу сказати, що він не був ані розгніваним, ані збудженим. Він просто виконував… роботу або завдання. Так, ніби… не знаю… ніби фарбував будинок чи щось таке…

Ґерд Ґарсгол безпорадно озирнулася, мовби прохаючи допомогти збагнути незбагненне — як можуть люди так чинити супроти інших людей. Ми, усі присутні, потупили очі.

— І ще він знищив моїх котиків, — додала вона.

— Котиків?

— Порцелянових кошенят. Я їх колекціонувала, а він потрощив…

— Щось казав? — запитав Ґарман.

— Ні.

— Зовсім нічого?

— Назвав мене… бридким словом. Не хочу його тут повторювати.

— Гаразд, це необов'язково. Може, сказав, за що вас побив?

— Ні, я й так знала.

— Овва? То за що?

— Щоб Ґустав не свідчив…

— Ґустав Німан мав свідчити?

— Так, у справі проти Ганса Міккельсена. Грека. То було попередження. Погроза Ґуставові, щоб мовчав.

— Звідки така впевненість?

Вона відповіла те саме, що й Ґустав Німан свого часу, з тією ж непохитною логікою.

— А що іще це могло бути? Яка ще могла бути причина, щоб так мене побити?

— Адвокате! Запитання? — пролунав голос Єви Ґрангейм.

Я здригнувся, рефлекторно розтулив рота, доки раптом мене осяйнуло, що зверталися не до мене.

— Так, дякую, — підвівся Рюне Сейм. — Лише два. Хотів тільки запитати вас, чи бачили ви того чоловіка раніше? — і показав рукою на мене. — Будь ласка, пригляньтеся до мого клієнта. Бачили його раніше? За винятком газет, звісно.