Крис Тведт - Коло смерті

Нарешті він звів догори очі, обвів поглядом залу, глядачів, журналістів і суддів, аж доки спинився на мені.

— Але… — промовив він, і я раптом відчув, як усі струми в залі зібралися навколо мене невидимим силовим полем. Ґарман підняв вказівного пальця. — …одного система не терпить — обману й свідомого саботажу. Карне судочинство залежить від того, як гравці дотримуються правил гри. Адвокат має привілеї. Він користується довірою суду, та, якщо він нелояльний до системи, система розвалюється. І коли захисник, замість того, щоб бути слугою права, сам стає звинуваченим, отже, слугою злочинця, то все правосуддя руйнується зсередини. Тоді адвокат сам стає злочинцем, а ракова пухлина в тілі карного судочинства пускає метастази.

Вказівний палець вже не стримів догори, він вказував просто на мене. Ульв Ґарман прагнув крові.

— Мікаель Бренне, — тихим, зловісним голосом мовив він. — Мікаель Бренне сам поставив себе таке становище. Він замовив жорстоке побиття літньої жінки, щоб залякати головного свідка в справі, у якій сам виступав на боці захисту. Мета — виграти суд. Він ані на йоту не ліпший за злочинця, якого представляв. Він зрадив довіру суспільства, довіру суду, нашу з вами довіру. А тому мусить бути засуджений до ув'язнення і — що найважливіше — його слід назавжди позбавити права бути адвокатом.

Коли він сів, у судовій залі запала мертва тиша. Ніхто не дивився на Ульва Ґармана. Усі погляди, навіть судді Єви Ґрангейм, були спрямовані вбік вказівного пальця. Вони дивилися на мене. Попри те, що я сам безліч разів вдавався до таких трюків і вистав на судових засіданнях, тієї миті я бажав зникнути, запропаститися під землю, перестати існувати. Після гнівної тиради Ульва Ґармана я майже почувався винним.

— Дозвольте коротку перерву, ваша честь, — попросив Рюне Сейм. — Мені треба покурити, а заодно провітримо пекельні сірчані випари після проповіді прокурора…

Притишений смішок полегшення прокотився рядами.

— Десять хвилин, — суворо оголосила Єва Ґрангейм.

Ульв Ґарман був пророком-праведником Старого Завіту, ніяк не менше. Коли ж після перерви зі словами: «Високоповажний суде», підвівся зі свого місця Рюне Сейм, був він схожий на милого дядечка або добродушного дідуся. Карими, сумовитими очима він обвів залу й похитав головою.

— Даруйте, якщо моя остання репліка перед перервою видалася вам непоштивою, пане прокуроре, — мовив Рюне Сейм, а Ульв Ґарман, який не рушився з місця за всю перерву, сидів сердитий і набундючений, видушив з себе натягнуту, фальшиву усмішку.

— Усе гаразд, — процідив він. — І не таке доводиться терпіти в нашій роботі.

Рюне Сейм кивнув й усміхнувся у відповідь.

— Це добре, це добре, Мені якось так вихопилося. Не те, щоб я був незгодний з вашою засадничою позицією. Невірні слуги правосуддя — це зло, звісно, зло. І коли їх викривають, вони, звісно ж, заслуговують на покарання. І працювати далі адвокатами теж не мають права. Чи прокурорами, чи суддями, зрештою… — Рюне Сейм знову усміхнувся, знизав плечима, ніби вибачаючись за щойно сказане. — Тож приводом для моєї мимовільної, трохи непоштивої репліки, стала, отже, не моя докорінна незгода з вашими поглядами, пане прокуроре. Просто, слухаючи вашу вступну промову, я раптом засумнівався, чи все я правильно зрозумів. Я гадав, що наше завдання у суді з'ясувати, винен чи ні адвокат Мікаель Бренне, згідно зі звинуваченням. Але з ваших слів можна було припустити, що ми вже закінчили і з наданням доказів, і з доведенням вини, а я й не помітив, і навіть дійшли до оголошення вироку.

— Пане адвокате! — застережно озвалася суддя, і Рюне Сейм обернувся до неї.

— Так, ваша честь, я знаю, що балансую на межі дозволеного, але якщо можна прокуророві, то я теж повинен одержати право вказати на те, що його промова, яка мала б бути об'єктивним аналізом доказів у справі, насправді була чимсь зовсім іншим. На моє щире переконання, прокурор мав би стримати свою моральну заангажованість, не кажучи вже про моралізацію, доки ми закінчимо розгляд справи.

— Гадаю, ми зрозуміли суть вашого висловлювання, — відповіла суддя. Єва Ґрангейм мала втомлений вигляд, ніби вся ця судова тяганина сиділа їй в печінках. — Маєте ще щось додати?

— Лише одне. Коли ми найближчими днями надаватимемо докази, прошу суд ні на мить не забувати повторювати подумки запитання: чому?

Рюне Сейм прокашлявся, зазирнув у папери, перш ніж продовжити свою промову.

— Чому Мікаель Бренне скоїв те, у чому його звинувачують? Прокурор запропонував своє пояснення. Щоб виграти справу. Отже, Мікаель Бренне замовив жорстоке побиття свідка, щоб виграти справу. Але ж це не пояснення! Насправді тут виникає більше запитань, аніж відповідей. У ролі звинуваченого був не Мікаель Бренне, а Ганс Міккельсен. Бренне був лише адвокатом.