Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

— Собєскі прямує до Ліверпуля або Манчестера, — заторохтіла вона відразу, навіть не вислухавши, що з ним сталося.

— Звідки ти знаєш?

— Пам’ятаєш його несесер з туалетним причандаллям?

Навіть під час арешту Собєскі вперто тяг за собою дорожню торбу марки «Луї Віттон» у стилі «міське суспільне дно». Згідно з поліційним звітом, складеним на підставі обшуку, в торбі не виявили готівки, документів, презервативів, сексуальних стимуляторів або змазки. А тоді Корсо згадав: коли художник переступав поріг протипожежного шлюзу, через плече він ніс якийсь несесер.

— На що ти натякаєш?

— Коли Собєскі сидів у камері, я понишпорила в його речах.

Барбі ретельніше, ніж він, поставилася до справи і ще раз усе перевірила після новобранців, які здійснювали огляд.

— Вирішила залишити йому сувенірчик, — провадила вона далі.

— Прошу?

— Супутниковий маячок. Мені його передали хлопці з ГУВБ [74] Головне управляння внутрішньої безпеки. . Прилад новий, крихітний, зовсім непомітний. Хотіла щойно тебе попередити, але ж ти слова не даєш сказати.

Корсо завжди вважав Барбі надійною помічницею, але він помилявся. Вона його випереджала…

— Ти… увімкнула його?

— Я вишлю тобі додаток для геолокалізації — ти лише стежитимеш за курсором. Він виїхав з вокзалу «Сент-Панкрас» о 15:30 і негайно рушив на північ автострадою М40. Зараз він прямує дорогою М6 у Ліверпуль або Манчестер, але хтозна. Може, висадиться раніше…

Тож Собєскі лишився в поїзді. Чи натискав він на кнопку тривоги? Чи зник тоді під склепінням тунелю? Корсо розмірковував над тим, чи він сам, бува, не заблукав.

— Де він тепер?

— Поблизу Бірмінгема. Не знаю, хто за кермом, але водій явно не поспішає. Якщо він їхатиме на такій швидкості, автівка прибуде до Ліверпуля коло 19-ї. Але повторюю: ще не відомо, куди, власне, він прямує…

Корсо поглянув на годинник. Ще є час, аби найняти машину й помчати в тому самому напрямку. Геолокалізація дозволить йому спостерігати за художником на відстані та зрозуміти, що той замислив.

— Уже склали список знайомих Собєскі в Англії?

— Ні. Гадаю, в нього є англійська галерея, але вона в Лондоні.

— Вітаю. Ти насправді найкраща.

— Не підлещуйся, — захихотіла Барбі. — Поквапся та сідай йому на хвіст. Часу в тебе обмаль.

— Що ти хочеш сказати?

— Я почепила маячок до першого-ліпшого презерватива в коробці. Щойно він захоче потрахатися, то зникне з твого поля зору. Милуйся з коханою, доки вона тобі роги не наставила.

Корсо значно відстав від цілі.

Він узяв на прокат «Ауді А3» — автоматична коробка передач, праве кермо — й помчав прямо на північ. Але примудрився загубитися на виїзді з Лондона, бо рушив не в тому напрямку, тож згаяв ще півгодини.

Хай як неквапно просувався Собєскі, Корсо відділяло від нього цілих двісті кілометрів — блакитний маячок переміщався в бік Манчестера… Тепер стало зрозуміло, що художник-мандрівник не повертав на Ліверпуль, минув розвилку й попрямував далі магістраллю М56 до Ланкашира.

Корсо був утомленим і збудженим, але це не заважало йому насолоджуватися краєвидом. Позаду залишилися неспокійні вулиці міста, і він помалу занурювався в світ котеджів, зелених пагорбів, білих парканів. Яскраво світило сонце, але передмістя однаково було напоєне водою досхочу: зливи й сплін давно ввійшли в гени кожної англійської місцини.

Рівно о 19-й Собєскі потрапив до Ланкашира й зупинився в Північному кварталі, на вуличці, що носила ім’я Гулдсворта. Корсо лютував, що від міста його досі відділяють цілих сто кілометрів, але боявся перевищувати дозволену швидкість — так і на штраф можна нарватися. Він їхав і переглядав у Google Maps зображення кварталу — напівзруйнована зона, царство цегли та стріт-арту. Вулиця здавалася порожньою, але пошуковець видав назву галереї: «Nothpad». Корсо клікнув ще раз — під назвою виринув список митців на чолі із Собєскі, повідомлялося, що за місяць відбудеться виставка, і вказувався сайт, повністю присвячений цій події.

Отже, Гом Соб порушив наказ лише заради виставки? Корсо не здивувався: з боку художника це була чистої води провокація, ось чому він вирішив не відступати від програми. Тож коп знову помилився у здогадках: Собєскі не втікав, а до Англії виїхав геть не з якихось таємних причин.

Погода змінилася. Небо вкрилося чорним димом промислової революції, війнуло задухою закоптілих шахт і випарами локомотивів.

Вигулькнуло передмістя Манчестера. Ще одне обличчя Об’єднаного Королівства: сумні кам’яниці, поникла рудувата трава вздовж усієї дороги.