Джеймс Чейз - Покладіть її серед лілій

— Звісно!

Але, судячи з виразу його обличчя, я бачив, що він мені не вірить.

Хоппер сказав, що о дев’ятій зайде Бленд і вимкне світло.

— Він буде тут за п’ять хвилин, — додав, звіряючись зі своїм наручним годинником. — Бленд дозволяє мені носити годинник, бо я даю йому сто сигарет на тиждень. Батько надсилає їх мені — а мені, звісно ж, не дозволяють курити. Певно, гадають, що я влаштую пожежу в ліжку!

Він розсміявся, продемонструвавши ряд білих дрібних зубів. — Смішно, звичайно, але вони по-своєму праві.

Прикрившись простирадлом, я спробував позбутися наручника. Якби це мені вдалося, сказав я собі, то мене тут не втримало б ніщо — навіть дуло автомата. Але наручник був припасований до мого зап’ястя так точно, що іншого виходу, крім роздобути ключ або відрізати руку, — не було.

— Яке сьогодні число? — раптом поцікавився я.

Хоппер відчинив шухляду і витягнув звідти свій щоденник.

— 29 липня. Хіба ви не ведете щоденник? А я це роблю. Завтра у мене річниця: вже три роки, як я тут.

Але я його вже не слухав. Мусив напружити пам’ять, аби згадати, що Морін повезла мене в свій будинок 24-го липня. П’ять днів! Пола з Керманом, певно, давно мене шукають. Чи ж здогадаються вони заглянути сюди? Але навіть якщо й здогадаються, то чи зможуть дістатися до мене? Зальцер перебуває під захистом Брендона, а Брендон і слухати Кермана не стане.

Якби Шеррілл — а я не сумнівався, що чоловік у червоній футболці саме він — не був цілковито впевнений, що ніхто ніколи тут мене не віднайде, хіба б не легше просто пустити мені кулю в лоб і викинути тіло у море? І чому він, зрештою, цього не зробив? Можливо, він просто зупинився перед убивством. Стівенса ж не вбили — його смерть була лише нещасним випадком. Але Зальцера вбивство не зупиняло — хіба що Дван перевищив свої повноваження. А навіть краще було б, якби мене вбили, подумав я, ніж до кінця життя бути зачиненим у кімнаті зі звуконепроникними стінами.

Ну ж бо, Меллоє, зберися зі силами, знову сказав я собі. Мусиш виплутатися з цього! То й що з того, що тебе лупонули по голові та, судячи з металічного присмаку в роті, напхали тонною таблеток — це ще не привід розкисати. Керман з Полою неодмінно витягнуть тебе звідси. Тож вище голову і не вішай носа! Просто чекай.

Раптово двері безшумно розчахнулись і до кімнати зайшов невисокий смаглявий чоловік. Плечі в нього були широкі, як у горили, а на круглому веснянкуватому червоному обличчі застигла посмішка. Одягнений він був у білу лікарняну куртку, білі штани й такі самі черевики на гумовій підошві. В руках тримав прикриту рушником тацю і рухався легко й нечутно, мов пір’їнка, що падає на підлогу.

— Привіт, Хоппі! — сказав він, ставлячи піднос на стіл біля дверей. — Спатоньки пора! Як почуваєшся? Знайшов для себе щось корисне у тій книженції?

Хоппер махнув рукою в мій бік.

— Містер Сібрайт уже отямився, — додав.

Бленд — бо це був, певно, таки Бленд — підійшов до мого ліжка і витріщився на мене. Широка посмішка наче застигла на його обличчі — чи навіть поширшала. Але зеленкуваті очі були холодні, гострі та скрижанілі.

— Привіт, бебі, — сказав він. Говорив майже пошепки: хрипко і таємниче — наче в нього були проблеми з гортанню. — Я — Бленд. Доглядатиму тебе.

Я спіймав себе на тому, що нервово зібгав у кулак простирадло, але вчасно схаменувся. Спокійніше, сказав я собі. Розслабся. Не підганяй події.

— Привіт! — також озвався до нього, і голос мій прозвучав, мов натягнута струна. — Тобі нема потреби мене доглядати. Де Зальцер? Хочу з ним поговорити.

— Доктор Зальцер, бебі! — докірливо виправив мене Бленд. — Будь шанобливим!

І підморгнув Хопперові.

— Побачиш його завтра.

— Хочу бачити його просто зараз, — вперто повторив я.

— Завтра, бебі! Доктор також має трохи відпочити. Якщо тобі щось потрібно, скажи мені. Я — головний на цьому поверсі. І все тут залежить від мене.

— Мені потрібен Зальцер, — сказав я, намагаючись контролювати свій голос.

— Я ж тобі сказав — завтра, бебі! А тепер заспокойся. Зроблю тобі укольчик, і ти заснеш.

— Містер Сібрайт вважає, що він — детектив, — зненацька сердито озвався Хоппер. — І каже, що доктор Зальцер когось убив.

— Доволі нешанобливо: але яке це має значення? — сказав Бленд, беручи з таці коробку і набираючи у шприц якусь рідину.

— Це таки має значення: в нього галюцинації, — сердито озвався Хоппер. — Так написано у цій книзі. Не розумію, чому цей тип повинен бути в моїй палаті. Він мені не подобається, бо може бути небезпечним.