Андрій Кокотюха - Пророчиця

Замість відповіді Воля пронизав Сергія поглядом, по вінця сповненим докору. Погоджуючись, що бовкнув дурницю, Горілий кивнув.

— Чув про такого?

— Про якого?

— Діма Голова. Це його поганяло, башка в нього цікава. Кругла абсолютно, лиса, вуха чебурашкові…

— Мене, Воль, кілька років у місті не було.

— Вибач, тоді все ясно. Голова — дрібний злодюжка, плановий наркоман, утримував притон і потроху барабанив ментам. Через те й не посадили.

— Зовсім не сидів?

— Ну як… колись було, коноплю вирощував. Написали, типу в промислових цілях… Відсидів скількись там, не знаю, надто дрібний пасажир. Коротше, останнім часом, це вже мої хлопці нанюхали, перебував на оперативному зв’язку у Шполи. Як Голова надибав інформашку про ничку того Бородулі — велика таємниця, начальнику. Бо не могли їхні доріжки ну аж ніяк перетнуся, розумієш? Навіть лягаючи на дно, той Бородуля просто не міг крутитися в орбіті Діми Голови.

— Самого стукача чого не запитали, коли так цікаво?

— Хотіли. І цікаво стало згодом, як він щез.

— Слухай, — Горілий гойднувся вперед, уже зовсім повернувши собі бувалий кураж — така чарівна сила спиртного, — для чого ти зі мною тут і зараз про це теревениш?

Воля, взявши паузу, маленькими ковточками допив рештки свого коньяку.

— Я тебе справді шукав, начальнику. Тільки не так щоб дуже. Хотів би — знайшов би швидше, і говорили б ми з тобою в іншому місці. Та коли вже ти мені тут і зараз випадково, віриш у це чи ні, але — справді випадково, потрапив на очі, значить, доля така. Мені нормальні люди потрібні, бажано з колишніх ментів. У мене ж теми різні, з митниками в тому числі. Вантажі ходять до росіян і назад, бізнес, усе таке. Супровід, гарантування безпеки, спеціалістів бракує. Хотів тобі пропозицію зробити, криміналу мінімум, можна сказати — практично нема.

— Гадав, я погоджуся?

— Хоча б поміркуй. Вважай, моє слово сказане. Я ж не просто так, я порозпитував. На зоні ти нормально поводився, гідно навіть…

— Дякую за високу оцінку, — криво посміхнувся Сергій. — А про Голову ти просто так заговорив?

— На чому ти мене ловиш, начальнику? Коли в місті стріляють, тим більше — у вашого брата, мене це теж стосується. Не люблю бєспрєдєлу, після нього ваші щоразу починають гайки закручувати. І якби ще когось гнилого такий самий несвіжий застрелив — хай би вже… А тут нормального наче мента вальнули, притомного… Поцікавився спочатку просто так, чіткої відповіді не отримав, запитання з’явилися… Ось, тобі принагідно говорю.

— То що з тим Головою? — Горілий запитав діловито, даючи Вольдемарові зрозуміти — його пояснення цілком задовільні. — Зник, кажеш? Ясно, зник, стукач же.

— Ти, хоч і судимий, начальнику, та опером грамотним наче був, а все одно не до кінця деякі теми вкурюєш, — із неприємним хрускотом зіжмакавши порожню пластянку, Воля відступив на крок ліворуч й викинув її в смітник; пластянка стукнулася об край, звалилася на підлогу, і Вольдемар, нахилившись, знову підібрав сміття й викинув тепер уже акуратніше, тоді повернувся до розмови. — Мені, та й іншим серйозним людям, шкоди від такого стукача, як Діма Голова, нема ні грама. Хто в нього по притонах крутиться? Різна дрібнота, яку навіть розшук гребе остільки-оскільки. Вашого брата цікавить, де про що шепочуться, хто зі сторонніх у місті крутиться — раптом тупий бандюга з тих, хто без царя в голові, вирішив пересидіти в наших краях. Тут наші з вами, тобто, вибач, із ними інтереси багато в чому збігаються. Хіба ні?

Насправді зараз Горілий просив пояснень більше для проформи, аби освіжити в пам’яті деякі аксіоми оперативно-пошукової роботи та стосунки оперативників із кримінальним світом. Діму на прізвисько Голова він справді не знав, проте в словах Волі нічого нового не почув: більшість міліцейських інформаторів небезпечні лише для зальотних гостей міста й повних ідіотів із числа кримінальної шелупоні. Ситуація довкола них складалася така, що народець типу Діми Голови як носій різноманітної інформації був однаково вигідний як карному розшуку, так і серйозним кримінальним діячам, чия діяльність за кілька останніх років уже на дві третини легалізувалася, як от у Вольдемара.

Висновків зі сказаного Горілий поки що не робив, надто виснажився за останні дні. Лише взяв собі на олівець, зав’язав десь вузлики на пам’ять, вирішив на дозвіллі помізкувати з приводу сказаного. Хоча поки що сам не знав, до яких реальних відкриттів це мізкування може привести.