Андрій Кокотюха - Пророчиця

Прудник, вловивши настрій товариша, лише знизав плечима й рішуче натиснув указівним пальцем — під нігтем сіріла брудна борозенка — на ґудзик дзвінка. Надавив і не відпускав, насолоджуючись суцільним різким дзеленчанням. Правильно, нема чого, це вам не гості, відчиняйте — міліція.

Двері справді швиденько відчинилися, проте Прудник, котрого охопила якась раптова й незвідана мстивість, не квапився забрати палець, ще сильніше впираючи його в кнопку. Тим часом Малишев, не чекаючи особливого запрошення — справді ж викликали, бляха-муха! — ступив усередину, потіснивши в проході брюнетку середнього віку в світло-сірих трикотажних штанях і синтетичній кофті такого ж кольору з підлітковим каптуром. Оцей фасон, виконаний «під струю» місцевими умільцями, зовсім не омолодив господиню. Навпаки, як на погляд сержанта Малишева, лише підкреслював її гонитву за подовженням молодості. Хоча, придивившись до неї при хатньому освітленні, Малишев відзначив: не стара вона, просто, як кажуть, затягана. На вигляд старша за свої роки, бо або зовсім за собою не стежить, або не знає, як це правильно робити.

Сержант міліції Малишев розумівся на таких речах: його дружина працювала в салоні краси, вдома валялася купа відповідних журнальчиків із фотографіями глянцевих жінок та пацанчиків, котрих міліціонер безапеляційно називав «підорами», бо справді так вважав. До того ж дружина підробляла зачісками на дому і час від часу займала кухню з черговою клієнткою.

Перше, що впало в око сержантові, — переляканою жінка не була. Тривога в очах, навіть трошки ніяковіє. Але не схоже, щоб тут і зараз відбувалася бійка. Навпаки, сержант Малишев буквально відчув на собі атмосферу якогось такого міщанського спокою й достатку, який сам хотів би мати — і матиме, якщо вчепиться в службу. А він такий: як учепиться — то зубами.

— Сержант Малишев, — не стільки назвався, скільки виплюнув він. — Міліцію викликали?

— Може, досить уже дзвонити? — у голосі жінки чулося роздратування.

Це ще більше насторожило бувалого в бувальцях Малишева. Вона не так уже рада їхній швидкій появі, вона взагалі більше втомлена, ніж налякана, і дуже хоче, аби міліціонери швидше зробили належну роботу. Ось тільки роботи для себе міліціонер тут не бачив. Принаймні поки що.

— Що у вас сталося? — рівним голосом запитав Малишев.

— У нас? — перепитала жінка, і знову сержант уловив штучність — вона точно знає, що міліція приїхала туди, куди слід, тільки й далі не певна, чи потрібна їй тут уже міліція.

Сержант Малишев не встиг нічого сказати — з боку кухні до передпокою на поклик безперестанного дзвінка вийшло двоє чоловіків.

Теж напружені, прочитав сержант на обох обличчях. Затримав на мить погляд на одному, і все стало на свої місця. Навіть якщо тут щось сталося, після чого всі замирилися і тепер не знають, як спровадити наряд, йому, сержантові Малишеву, тут явно знайдеться трошки роботи. Бо він упізнав одного з мужчин.

— Хорош уже, — кинув Малишев через плече Пруднику.

Той слухняно забрав палець із дзвоника, поправив автомат на плечі й теж посунув у квартиру, не поспішаючи причиняти по собі двері.

— То викликали міліцію чи ні? Чи будемо ложний виклик оформлять? — суворо поцікавився сержант Малишев, дивлячись просто в очі чоловікові, про котрого вже знав усе, крім імені.

Бо за свою нехай іще не надто довгу, але все одно — насичену міліцейську службу він навчився впізнавати в натовпі зеків. Не так важливо, скільки років тому вони сиділи за колючим дротом, де сиділи і за що. Колишніх зеків не буває, цю істину Малишев втовкмачив собі в голову і в цьому пересвідчувався безліч разів. Той, хто бодай раз топтав зону, назавжди матиме і арештантський вигляд, і, головне, арештантський погляд.

Окинувши незнайомця швидким поглядом, Малишев зробив висновок: цей звільнився зовсім нещодавно.

Шрам на правій щоці — не показник. Справа навіть не у волоссі, яке ще не встигло як слід відрости після зонівської зачіски. Під машинку тепер багато хто стрижеться. Джинси та светр не з секонд-генду, а з «нуля», хоча на такого, в кого є гроші, незнайомець не тягне, але це теж не показник. Хоча саме вчорашні зеки хворобливо поспішають поновити після виходу свій гардероб, аби відчути свободу в буквальному розумінні на собі. Справа в реакції на появу ментів у формі — незнайомець стримав її, проте досвідчене око сержанта все зафіксувало.

В голові Малишева почав складатися простенький, як і все в патрульній роботі, пазл. Їх викликали на бійку, бійки чомусь нема, зате народ у квартирі напружений, і серед трьох громадян, котрі перебувають тут, явно є колишній ув’язнений. Причому зона не в такому вже далекому для нього минулому.