Андрій Кокотюха - Пророчиця

— Нічого не зміниться, — впевнено відповів Шпола. — Навпаки: втече — собі гірше зробить. Бо так вона нічим не ризикує. Бачила смерть, напророчила — все, хай кожен думає, що хоче. Позиція в неї чітка. Ні, Сірий, треба офіційно її викликати, знімати свідчення й особу встановлювати, тільки так. Коли прокачаю, хто така, мо', цікавинка яка спливе. Слухай, чого ми, як два поци, ноги б’ємо?

Андрій витяг телефон, і за десять хвилин їх підібрав на бровці тротуару знайомий таксист.

Вікна не світилися — Ліда таки вклалася спати. Попрощавшись із таксистом, Шпола й Горілий стали біля під'їзду, аби викурити ще по цигарці на сон грядущий.

Зовсім поруч спалахнули фари, висмикнувши їх із вологої березневої темряви.

Хряснули дверцята — з черева машини, на яку чоловіки не звернули уваги, вибралася висока постать. Одночасно з машини вилізли ще дві постаті, завмерли, явно чекаючи вказівок.

— Не спиться глупої ночі? — почувся знайомий Шполі та Горілому густий баритон.

Ось тільки Андрій, на відміну від Сергія, чув цей голос буквально кілька годин тому. А Горілий говорив із Зарудним дуже давно — коли той іще не був підполковником і начальником карного розшуку.

— Мовчите? Значитця, так, орли, — Зарудний хоч і не повернув голови, проте звертався не до Шполи з Горілим, а до тих, хто стояв у нього за спиною. — Тут один клієнт без документів, беріть його і везіть до нас, я з ним потім поспілкуюся. А ти, конспіраторе, — це вже адресувалося Шполі, — ноги в руки — і вперед, на міни. Дещо поясниш мені. Заодно і я тобі дещо поясню.

Чи то дев’ять, чи то десять років тому в Суми приїхали американські поліцейські. Чому саме в Суми — Бог його знає, тоді ніхто не з’ясовував, а тепер — тим паче. Подейкували, ніби існувала якась міжнародна програма обміну досвідом, в рамках якої спочатку американські копи показували себе на Сумщині, а потім — сумські менти летіли через океан, аби постояти за честь країни перед американськими колегами. Були то ігри місцевого високого начальства, спроба зробити якесь північноамериканське місто побратимом Сум чи ще якась оказія — лишається таємницею, якої, власне, ніхто особливо й не прагнув розкрити, бо все одно до Америки полетів начальник УМВС Сумської області разом зі своїми колегами з інших областей — як «нагрузка» до міністерських генералів і полковників. Навіть потім, здається, давав інтерв’ю місцевій пресі, говорячи, що нашим би людям — та американську техніку.

Проте факт лишається фактом: у Суми приїхала група американських копів, серед яких — негр і коротко стрижена пуерториканка, до якої слід було звертатися офіцер Гонзалес, тоді як до інших хлопців, включно з негром, — запросто Джон, Том і Сай. Перебувала ця команда професіоналів на Сумщині три дні. На другий день наші вирішили показати гостям, що слобожанські менти теж не і тім’я биті, запропонували провести імпровізовані змагання і виставили проти четвірки славних копів четвірку наших парубків. Спочатку, правда, офіцерові Гонзалес спробували делікатно вказати на суто чоловічий характер забави, відповідно сформувавши команди три на три. Проте офіцер Гонзалес чітко, мов зачитувала затриманому його права, заявила про неприпустимість дискримінації за статевими ознаками. Коли заходилися шукати пуерториканці гідну суперницю з числа українських міліціонерок і навіть почали в авральному порядку дізнаватися про наявність таких кадрів у Харкові, місті двох міліцейських академій, офіцер Гонзалес знову заявила протест: спеціально для неї жінку-копа залучати не треба, вона цілком готова зійтися в двобої на рівних із чоловіком.

Серед четвірки українських правоохоронців, виставлених проти американської команди, опинився Володимир Зарудний, тоді ще — опер «убійного» відділу конотопського міського карного розшуку і поки що — капітан міліції, до того ж недавно «окапітанений». Хто знав його раніше, всі впевнені — саме після участі в тих зразково-показових виступах службова кар’єра Зарудного впевнено і швидко пішла вгору.

На звичайному міліцейському «бобику» Зарудний примудрився виконати знаменитий «поліцейський розворот» — коли автомобіль на повній швидкості здатен, керований умілим водієм, розвернутися довкола своєї осі. Перед цим вправу, до якої «бобик» зовсім, здавалося б, не пристосований, опер виконав, осідлавши БМВ. Коли команди перемістилися в тир, Зарудний спокійно, ніби робив це щодня, вибив максимальну кількість очок як по нерухомих, так і по рухомих мішенях не лише з «Макарова» і «стєчкіна», а й озброївшись знайденими для такого випадку «магнумом» і «глоком». Нарешті в рукопашній запропонував Джонові, Томові та чорношкірому Саю стати проти нього втрьох, «зробив» їх сам, щоправда, таки не без зусиль, вийшовши з поєдинку дещо пошарпаним, але потім усе одно принципово завівся сам на сам із офіцером Гонзалес, у якої аж очі горіли від азарту: перед тим колеги Зарудного, не звичні до серйозних сутичок із бабою, про всяк випадок піддалися американській тітці — про це наперед домовилися, аби не соромно було, якщо б офіцер Гонзалес справді поклала супротивників. А так українська сторона про домовленість знала, в разі чого готуючись підтвердити: наші хлопці пожаліли американську тітку. Ну, а капітан Зарудний її не пожалів — втулив синець на половину обличчя і ледь не зламав їй руку.