Леонід Кононович - Довга ніч над Сунжею

— Я сказав: не калічити?! — допитувався він, підходячи до тих двох. — Сказав, чи ні?!

— Да че ты, шеф! — відступаючи, заговорив височезний драб. Він так злякався, що аж пика побіліла. — Ну че ты, в натуре… Вон какая он мартышка здоровенная — че ему сделается?! Ну, пустили кровушки…

— Ты будешь со мной пререкаться? — вкрадливо поспитавсь Глобус. А тоді гаркнув на всю пельку: — Ану вон отсюда, казлы!

Гарний початок, понуро подумав я.

— Сволота! — буркнув Глобус, коли двері за ним зачинилися. Тоді поволі підійшов до мене й став, склавши руки на грудях. — Ну що, крутий? — насмішкувато поспитався він.

Я промовчав.

— Не чую! — гаркнув Глобус. — Ти що, клієнт оглух?!

— Пішов ти… — недвозначно заявив я, посилаючи його на три літери.

Глобус покрутив головою. Але й здоровезний же ж він був: широкі плечі культуриста, грубі волохаті руки, якими він задавив, мабуть, не одного противника, і ця кругла, масивна, стрижена голова, — щоправда, наскіс заклеєна марлевою пов'язкою. Я таки добряче стусонув його ногою, — якби удар не ковзнув по дотичній, то він давно вже був би трупом!..

— Околелов! — зненацька крикнув Глобус, обертаючись до дверей. — Подойдика сюда!

Десь почулися кроки, й до підвалу ввійшов начальник інформцентру, якому я так необачно подарував життя. Він уважно подивився на мене й кивнув.

— Той самий! — коротко сказав він. — Але з ним було ще двоє…

— Ті нас не цікавлять! — відмахнувся Глобус. — Які його дані?

Околєлов подумав.

— Особливий агент чеченської мафії, — нарешті сказав він. — Легально працює в детективній компанії «Тартар». Нелегально виконує доручення мафії, пов'язані з доставкою зброї заколотницькому режимові Дудаєва. Дуже небезпечний каратеїст. Дуже сильний фізично.

— В тебе така ж інформація, як і в мене!.. — буркнув Глобус. Тоді подивився на мене з якоюсь цинічною втіхою. — Побазарим, друг?

— Пішов ти… — знову обізвавсь я.

— Ну що ти оце зарядив: пішов та пішов! — скривився Глобус. — Я до тебе, як до людини, а ти… Запитання: де твоя фірма купує зброю?

Я знову мовчав. А що мені зоставалося робити, в дідька!

— Позакладало?

— Цей нічого не скаже, — втомлено озвався Околєлов. — Такі ніколи нічого не кажуть.

— Та знаю, знаю!.. — буркнув Глобус. — Але якщо його порізати на стьожки, то він повинен все ж розколотися… Ого, не таких умовляли!

Околєлов стенув плечима.

— Через чотирип'ять діб! А тобі вже сьогодні треба вилітати в Грозний…

— Навіщо? — несподівано поспитавсь я.

— Глохни! — гаркнув на мене Глобус. — Ти будеш відповідати на запитання?

Я посміхнувся. Певне, щось було зловісне в тій посмішці, бо Околєлов неспокійливо озирнувся.

— Послухай, — сказав я, — ти… Глобус! Ти знаєш, яка твоя найбільша помилка у війні з «Тартаром»?

— Яка ж? — незворушно поспитався Глобус.

— Ти не повинен був брати мене в полон. Я уб'ю й тебе, і твоїх поплічників. Ти навіть не підозрюєш, в яку халепу ти вскочив.

— Ти? — здивувався Глобус. — Мене?!

— Не сумнівайся! — так само зловісно посміхнувсь я. — Ти вже труп, зрозуміло?

Глобус зареготався, аж відлуння пішло гуляти підвалом.

— Слухай, — сказав він, — казьол… Та за годину ти будеш благати, щоб тобі вкоротили віку! За годину ти будеш, як свиня, з котрої живцем злупили шкуру! Ти будеш качатися в своєму лайні й вити мов дикий звір! Ти заплатиш за кожного з наших людей, подумай! Як можеш ти погрожувати мені?!

— Побачиш! — коротко сказав я. І прикрив повіки, даючи на здогад, що балачку закінчено.

— Е, — сказав Глобус, і в його голосі забриніли металеві нотки, — ти, клієнт! Я до тебе звертаюсь, е!

— Краще гукнути Кошу! — сказав Околєлов. — той своє діло знає… Цей клієнт повинен хоча б заплатити за свій наїзд на «Лотос». Коша не дасть йому швидко вмерти, — діб із п'ятьшість він протягне… Хоч як на мене, то краще смерть, ніж таке життя!..

Глобус подумав.

— Справді, — сказав він, — що з ним панькатися… Е! — крикнув він, виглядаючи в коридор.

— Че надо? — лінькувато поспиталися звідти.

— Как отвечаешь! — гаркнув Глобус. — В рыло захотел, да? Позови Кошу, в темпе!

— Глобусе! — буркнув я, не розплющуючи очей.

— Хочеш говорити? — хутко обернувсь він до мене.

Я покрутив головою, — наскільки це було можливо в моєму становищі.

— Що ви там замислили в Грозному?

— Ти, — здивувався Глобус, — допитувати мене вирішив, чи що? Вперше з таким зустрічаюся! Ти придурок?

— Угу! — буркнув я. — То що ти там замислив?