Леонід Кононович - Феміністка

— Гаразд, — зітхнув я, — з вами все зрозуміло… Хочете мені допомагати?

— А ви… ви розповісте, мабуть, про все це Лесі? Я так і заціп із роззявленим ротом.

— Дівчино, — озвавсь я нарешті, — вам казали коли-небудь, що у вас дуже глибокий інтелект?

Дівча зашарілося.

— Ну… казали! — вдячно зиркнуло воно на мене. — Я змалечку така… розумниця!

— Так от, розумнице, було б дуже добре, якби ви цим інтелектом хоч інколи та користувалися! А то він у вас настільки глибокий, що його й геть не видно… Послухайте, ви тямите щось оцією своєю голівкою чи ні? Ви думаєте нею, чи вона виключно для того служить, щоб на неї шапочку надівати? Я пропоную вам співробітництво чи не пропоную?

— Пропонуєте! — засоромлено буркнуло дівча.

— От бачите! А якщо ви будете працювати зі мною, то жодна душа не знатиме про ваші проблеми… Втямили?

— Цебто ви нічого не скажете Лесі?

— Геть нічогісінько! — Я постукав себе кулаком у груди. — Це я вам обіцяю… я! А моє слово — закон! Хреста можу навіть поцілувати, хоч я й не хрещений… і навіть мусульманин, до речі!

— Що ж я повинна робити?

— Передовсім, — сказав я, перегинаючись через сидіння, — передати оцю касету шантажистці!

Я вставив касету з Майклом Джексоном у магнітофон і натиснув кнопку, тоді сів на місце й, діставши пачку «Кемелу», запропонував цьому створінню. Ми запалили й стали дивитись, як надворі падає сніг. Він і справді падав, хоч уже й не так рясно. За кілька хвилин магнітофон клацнув, і я дістав касету з гнізда.

— Тут — повчально сказав я, — записано шум! Уторопали?

— Щось не зовсім…

— Коефіцієнт інтелекту — нуль цілих, нуль десятих! — прокоментував я. — Ви віддасте касету тій лошиці — й скажете, що такий вийшов запис!

— А вона?..

— А вона розумна жінка й подумає, що під час розмови було ввімкнено шумовий генератор! Це перше. Друге. Ви повинні дуже добре роздивитися цю особу, щоб на основі ваших слів можна було скласти фоторобот. Спробуйте також проаналізувати її психологію й визначити професійну належність… Зробите?

— Без проблем! Що ще?

— А ще, — сказав я, суворо насупивши брови, — від сьогоднішнього дня ви отримуєте в мене статус таємного агента! Це означає, що вас завербовано для оперативної роботи на фірму «Тартар», і ви зобов'язані виконувати всі, — я підкреслюю: всі! — мої накази й розпорядження. Наприклад, якщо я скомандую: вилізьте на отой будинок і плигніть униз головою, — ви повинні зробити це, не замислюючись! Вам зрозуміло?

Дівча подивилося на мене з неприхованою ненавистю.

— Зрозуміло, зрозуміло… — процідило воно крізь зуби.

— От і добре! Тепер потрібно дати вам оперативне псевдо… Як вас прозивали в дитинстві?

— Що?

— Ну, в школі як на вас казали, га?

— У… у школі? — Дівча знову спаленіло. — Там прозивали мене… є таке слово…

— Ну?

— Мацюцька!

— Як-як?

— Мацюцька!..

— А що це за прізвисько, в дідьчої мами?!

Дівча похнюпилося й знову стало схоже на безпритульного цуцика.

— Ну, спочатку я була така маленька, що з мене всі сміялися, а в десятому класі вже всі дівчата переспали з хлопцями, а я ще ні, й усі на мене показували пальцями й казали, що Мацюцька так і лишилася Мацюцькою й жоден парубок…

— Не люди, — скрушно підсумував я, — а звірі! Ну нічого… ви ще покажете себе на оперативній роботі. Віднині я присвоюю вам звання «таємний агент» і псевдо «Мацюцька». Це означає, що на звертання «агенте Мацюцько» ви повинні голосно й чітко відповідати — «я»! Второпали?

Дівча ще й досі не могло втямити, що з ним розігрують комедію.

— Ну… второпала!

— А ми зараз перевіримо… Агенте Мацюцько!

— Я… — нерішуче відказало дівча, дивлячись на мене своїми великими голубими очима.

— Не чую!

— Я! — відказало воно трохи голосніш.

— Не чую! Ану гучніш… грімким, залізним голосом!

— Я! — щосили крикнула Мацюцька.

— О, — сказав я поблажливо, — це вже ліпше. Для того, щоб набути потрібних інтонацій, раджу тренуватися — по дві-три години щодня й обов'язково перед люстром. Зрозуміло?

— Ну! — буркнула Мацюцька.

— Відповідати треба — так точно! Повторіть?

— Так точно! — відрапортувала Мацоцька.

— Дуже добре! — похвалив я її. — Ваше завдання?

— Що?

Я знову насупив брови.

— Сформулюйте ваше завдання, агенте Мацюцько!

— Передати касету шантажистці! — повагавшись, відрапортувала Мацюцька. — Здійснити візуальне спостереження з метою подальшого створення фоторобота. Визначити професійну належність оперативного об'єкта, скласти психологічний портрет.