Леонід Кононович - Феміністка

Ми обійшли кам'яницю й потрапили у вузьку стягу жовтого світла, котре падало з відчинених дверей. Біля гуртожитку стояв новенький лискучий форд-таурус, а на ґанку про щось джеркотіло троє муринів. Угледівши нас, один з них спустився по східцях і пішов назустріч.

— Что ходить этот стрит? — поспитався він, міряючи нас очима.

Барабаш грізно скорчив свою звірячу мармизу.

— Твой стрит, что ли? Ходить нельзя, да?

Негр усе розглядав нас, і його лице ставало похмурим.

— Твой что надо? — уперто повторив він. — Зачем ходил туда-сюда, э?

Я дико посміхнувся.

— Мой драгс покупать, да! Голова, — я постукав себе кісточками пальців по черепу, — мало-мало работай, да! Драгс курил, голова много пахал… слышь, да?

— Какой драгс?

— Да план хотя бы! — устряв Барабаш. — Сил нету, слышь, браток…

— Выручай, короче! — підсумував я.

— Драгс. — про щось міркуючи, повторив цей мурин. Потім глянув мені у вічі своїми блискучими очима. — Здесь ждать! Никуда не ходить.

Ми відійшли вбік і запалили.

— В Анголі, — сказав Барабаш, сплюнувши на асфальт, — я цих блеків перемочив… у-у! От баби в них нічого… тільки смердять здорово! Бувало, зґвалтуєш її, а тоді стропорізом по горлянці — шварк!

— У полоні мені доводилося бачити бійців із «Чорних пантер»… ну, штатівських блеків! — докинув я. — Ото вже звірюки були — по два метри заввиш, накачані, морди як у бульдогів…

— Такі, як оце до нас ідуть?

Я озирнувся. З ґанку спускався наркоділер, а за ним — двоє лілово-чорних муринів з такими грубелецькими шияками, що на них сорокову арматуру можна було гнути.

— Твой мани-мани есть? — поспитався наркоділер, спиняючись перед нами.

— Ну! — потвердив Барабаш.

— Мне давал сюда быстро!

— Сколько?

Лілово-чорний мурин простяг долоню.

— Твой голова нет? Все мани моя давал, потом на хрен ходил быстро-быстро!

Барабаш похитав головою, а потім зненацька плигнув уперед і вгатив мурина по гомілці носаком; одночасно він захопив простягнуту руку, крутонув зап'ястя назовні, й коли мурин зігнувся удвоє, гупнув ногою в живіт. В той же самісінький мент я розвернувся на лівій нозі й, хекнувши, садонув другого негра п'ятою в скроню; він устиг пригнутися й, коли удар ковзнув по маківці, випростався й атакував мене блискавичним сокуто гері; я впіймав ступню на льоту, щосили рвонув угору й, поваливши його на землю, загилив по яйцях.

— От же ж свинота! — сказав Барабаш, обтрушуючи долоні. — Всі гроші їм давай, чув? А рожна вам, скоти безрогі!

— Ці наче готові? — поспитав я, розглядаючи муринів, які валялися долі.

— Готові обоє… хвилин з десять будуть валятися! Больовий шок — це тобі не банани в сметані… — Барабаш стусонув наркоділера носаком. — А ця скотина хтіла вшитися, уявляєш? Я її як зацідив по черепку!…

Я згріб негра за комір і поставив на ноги.

— Драгс бери — убивай не нада! — хутко заговорив мурин, озираючись довкруги. — Блек бедный, работа нету, кушать хочет.

— Да на хрена твои драгс кому нужны! — гаркнув я, струсонувши його мов грушу. Тоді добув з кишені фоторобот. — Эта блек знаешь?

Негр подивився в бік гуртожитку. Його лице, котре спочатку зробилося брудно-сіре од переляку, вже набуло своєї нормальної барви.

— Ти… обревку! — переходячи на вкраїнську, озвався Барабаш. — Говори, бо заріжемо! І не чекай, що тебе виручатимуть, — з общаги нас не видно!

— Моя не знай. Моя блек мало-мало знай. Моя драгс продавать — хахол покупать. Моя бизнес делать, да!

— А хто знає? Мурин подумав.

— Наш кафе блек есть. Голова, он большой! — Він показав руками, який розумний той негр. — Эта блек много-много знай! Он Африка коммунист быть, плантация большой иметь. Этот плантация восемь тысяч работал. колхозник, э? Короче, раб восемь тысяч. А потом революция ка-а-ак пришел.

— Революція, — кивнув я задоволено, — діло не ледаче! Ану веди нас до цього комуняки!..

— Вперед, гицлю… залізними легіонами! — сказав Барабаш, стусаючи його в шию. — Тільки ж дивися мені — не подумай тікати… бо як зловимо, то так не відбудешся — будемо ґвалтувати, поки кричати не перестанеш, а тоді заріжемо! Ножакою шварк по горлянці — й суши лапті! — Барабаш висолопив язика й похилив голову набік, показуючи, як це воно буде. — В цьому ділі я спец, так що начувайся!

Ми пройшли попід будинком яких сто метрів, і негр показав на східці, які провадили в підвал.

— Не пальцем тицяй, — гаркнув я, турнувши його вперед, — а веди, втямив?

— Що, — спитав Барабаш, грізно скорчивши свою звірячу мармизу, — не врубається, бугаїна? Так зараз факінг будемо робити! Фак-фак цумахен — і всі діла!