Евгения Кононенко - Измена. ZRA DA made in Ukraine

Спочатку боялась, а коли страх минув, починала жаліти. А я їх обох ненавиділа і ненавиджу! Мама нікому не бажала зла. Ось воно й згубило її.

- А твій дід… від чого він помер? І взагалі, він помер у цьому домі? - І в цьому, і не в цьому. Коли ми заселилися, тут ще довго були недороблені ґратки на балконах. А він уже погано орієнтувався і пішов з балкону на вулицю… Він звик жити біля землі. Там він, бувало, вилазив у двір через вікно, так йому подобалось. - І він розбився?

- Так, серед білого дня. Я ще в школі тоді вчилася.

Начепив ордени на піжаму і пішов. - І його, розбитого, занесли в дім? - стурбовано запитала Люся, вперто шукаючи причини смерті Вітиної мами у поганому енергополі їхньої нової квартири.

- Ні, не заносили. Його відвезли до моргу. Звідти й ховали. А мама ще наполягла, щоб його провезли по вулиці Григорія Сковороди, аби ті, з ким він пиячив, могли з ним попрощатися.

- А ви освятили хоча б кімнату, де він жив? - гнула своєї Люся.

- Там не святити потрібно, а знову робити ремонт. Ось погляньте.

Вікторія підвелася, пішла з кухні до безглуздо величез ного передпокою, куди виходили двері всіх трьох спалень, відімкнула ключем кімнату, де жив дід, увімкнула світло.

Костик і Люся жахнулися. На стінах були порізані шпалери в патьоках від якихось ядучих рідин, а також портрети Сталіна, Чапаєва і маршала Жукова. Паркет був порепаний від механічних пошкоджень і роздутий від вологи. Одна на одній стояли декілька старезних дерматиново картонних валіз.

- У нього ще було металеве ліжко з ватним матрацом на сітці, яке він забрав із собою з Подолу, але його ми все таки викинули, коли він помер.

Кімната справляла гнітюче враження, підсилене стійким запахом сечі. Вочевидь, дід не завжди вважав за потрібне користуватися унітазом.

- У нього в цоколі на Подолі була щілина в підлозі, і він прямо туди… Хотів і тут пробити дірку, ніяк не міг збагнути, що тут так не вийде. Ми вже з мамою скільки разів мили цю нещасну підлогу, а запах усе одно не вивітрюється…

Молоді люди повернулися до кухні. Поставили чайник.

Дідова кімната вразила гостей. То був уламок чужого страш ного життя, яке тривало десь далеко, недосяжне для їхньої уяви, щоб завершитися тут, у цьому помешканні, яке діста лося його господарям внаслідок неймовірної кількості збігів.

Втім, кожен наш крок - наслідок непоясненних збігів, ім’я яким - доля. Мама Вікторії також померла молодою внаслі док збігів, от знати б тільки, яких саме. Вікторія певна, що це - не трагічна випадковість. Їй видніше. Тому друзі хочуть допомогти їй розібратися, хто наслав на її матір передчасну смерть. Якщо це й справді чиєсь зле око, то, може, воно небезпечне й для Віки.

- А хто міг навести лихо на ваш дім?

- Бабуся Марія, батькова мати, - впевнено відповіла Вікторія, - вона дзвонила сюди, коли мама вже була в лікарні. Я не розібрала, що вона казала, прийшла від мами дуже втомлена. Але то була вона! Вона питала про маму, пи тала, чому вона не їде до неї. А взагалі бабуся мене дуже любила. Тьотя Лариса з Ярославом туди й не їздили, тьотя Лариса взагалі терпіти не може селюків, як тільки вона вийшла заміж за дядю Володю? А ми з мамою щороку їздили в Дубове. - І з батьком?

- Батько частіше їздив туди без нас. А нас тільки завозив і забирав машиною.

- А яке авто в твого батька?

- Стара «Лада», - скривилася Віка. - І квартира бетонка на лівому березі. Така зараз сім тисяч у базарний день… А скільки було розмов! Трикімнатна квартира!

Окрема кімната для дитини!

- Тоді було таке життя, Віко. Для радянської людини одержати бетонну квартиру на околиці великого міста - це було те саме, що для західного обивателя збудувати буди ночок в передмісті зі зручним під’їздом до хайвею.

- А в баби Марії якраз був будинок в Дубовому неподалік від траси. Великий, на шість кімнат і з двома верандами.

Вона раніше була директором лісокомбінату.

- То вона була членом Комуністичної партії! Як же вона могла бути відьмою? - вигукнув Костик.

- Вона не цікавилася політикою, з жодною партією не була зв’язана.

- Я маю на увазі не теперешні, а радянські часи. Тоді всі керівники виробництв, навіть на селі, були членами КПРС, - пояснив Костик, який, на відміну від першокурсниць Люсі та Віки, навчався вже в маґістеріумі і досліджував вплив комуністичної ідеології на ментальність українців.

- А хіба члени КПРС не могли мати справу з нечистою силою? - наївно спитала Віка.

- КПРС була нетерпима до окультних знань, про це свідчить багато джерел, - відповів Костик, - наприклад, мені пощастило розкопати текст рекомедації для проведення політінформацій 1982 року, де радили висміювати зацікав лення окремих несвідомих громадян своїми знаками зодіаку.