Ростислав Самбук - Вибух

Есесівці залишились за дверима, Кранке зупинився посеред кімнати, очікувально дивлячись на штурмбанфюрера, а той наблизився до сейфа, постояв секунду чи дві, дивлячись на нього, буцім то був не звичайний металевий ящик з хитромудрим замком, а якесь заморське диво. Нарешті, не кажучи ні слова й не обертаючись, простягнув назад руку. Кранке одразу ж зрозумів цей багатозначний жест, дістав з кишені мундира ключ і вклав у руку штумбанфюрера. Але нагадав:

— Шифр… Ви не знаєте шифру.

— Давайте, Пауль, — відступив той убік, — відчиняйте, бо маю не так уже й багато часу.

Кранке, не криючись, набрав шифр — за інструкцією штурмбанфюрер не мав права доступу до найсекретніших документів “Цепеліна”, та мало не одразу за повідомленням, що він вилетів з Берліна, надійшла спеціальна інструкція від самого Шелленберга з наказом показувати Краусові все.

Штурмбанфюрер швидко оглянув вміст сейфа. Картонні папки з особовими справами курсантів, окремо — справи тих, котрих уже закинуто в радянський тил, зовсім тоненька тека з палітурками, обтягнутими чорною шкірою…

Краус, намагаючись не виказати свого хвилювання, витягнув чорну теку з сейфа: так і є, всередині лише кілька аркушів — прізвиська, паролі та явки. Фактично, заради цих папірців і прилетів він сюди.

Штурмбанфюрер ледь утримався, аби не витягнути документи з теки й заховати до внутрішньої кишені мундира — цікаво, як би повівся Кранке? Певно б, заперечував, не дозволив, що ж, усі на його місці вчинили б так само, зрештою, керівництво відкинуло пропозицію Крауса особисто доставити документи в Берлін. По-перше, сейфи Головного управління імперської безпеки вже не були найнадійнішим місцем, навпаки, найцінніші документи вже почали вивозити звідси до Альпійської фортеці фюрера, у гори за Лінцом в Австрії, там, у закинутих штольнях та інших криївках, за наказом Кальтенбруннера, підготували тайники для найсекретніших паперів третього рейху. По-друге, начальство, мабуть, розуміло: довірити документи “Цепеліна” одному чоловікові — мало не все одно, що позбутися їх. Краус сам знайде можливість, не ділячись ні з ким, продати їх американцям.

Штурмбанфюрер зустрівся з напруженим поглядом Кранке й неохоче поклав чорну теку назад до сейфа. Запитав:

— Скільки маєте ключів?

— Один.

Краус непоспішливо замкнув сейф, навмисне недбало засунув ключ до кишені. Знав: тепер він усе одно не зможе одноосібно заволодіти документами “Цепеліна”. Нехай поки що лежать у сейфі — аби Кранке не витягнув їх. З документами гауптштурмфюрер міг і втекти, а сейф не понесеш з собою.

Краус дістав з портфеля великомасштабну карту, акуратно розклав на столі, розгладив долонею — Кранке підійшов роздивляючись. Нічого секретного, звичайна карта Бреслау та довколишніх земель. Проте гауптштурмфюрер нічим не виказав незадоволення чи здивування — знав, що з Берліна навряд чи ганятимуть порожній “юнкере” заради буденної розмови з шефом особливої команди “Цепеліна”.

Краус почав обережно й навіть якось байдуже, насправді ж уважно зиркаючи на гауптштурмфюрера:

— Отже, Пауль, сподіваюсь, ви й самі знаєте, що “Цепелін” доживає останні дні. І що ми мусимо врятувати все, що можемо, достойно, так би мовити, вийти з гри. Повинні бути відвертими один з одним, бо, може, це єдиний наш шлях до порятунку та майбутнього відродження.

— Відродження? — раптом не утримався від іронії Кранке. — Врятувати б голови…

— Ми-то з вами врятуємо!.. — Краус кинув багатообіцяючий погляд на сейф. — Все залежить від нашої далекоглядності, Пауль, та деяких документів “Цепеліна”.

— Я вже зрозумів це.

— Справді, — повеселішав Краус. — Тоді ближче до діла. Ви чули про американське Управління стратегічних служб?

— Яким керує Аллен Даллес?

— Він тепер у Швейцарії, і тільки позавчора я бачився з ним у Берні.

— Їх цікавлять наші документи?

— Навіть дуже. Ці люди вміють дивитися в майбутнє. В обмін на документи вони гарантують нам з вами, Пауль, особисту безпеку й непогані гроші. Крім того, вони розраховують на наш з вами досвід. Бо нема ціннішого капіталу, ніж збагачена знаннями людина. Коротше, Пауль, гадаю, що Даллес збирається на нас заробити. А ми зараз не маємо іншого виходу.

— Бачу, ви недаремно оберталися в колі ділових людей, — зауважив Кранке. — І вони хочуть мати це? — кинув погляд на сейф. — Але як? Де американці й де червоні?

— Так, існують деякі складнощі, — згодився Краус. — Однак ви недооцінюєте їхнього розмаху й спритності. Містер Хейг обіцяв вислати по документи спеціальний літак.