Ростислав Самбук - Вибух

— Головне, все ж вийшли, — заперечив Хаблак.

— Ні, дорогенький, на власних помилках мусимо вчитися. То що ж ви пропонуєте?

— Брати Бублика ранувато.

— Слушно, Сергію Антоновичу, навіть вельми слушно. Можемо довести тільки факти спекуляції громадянином Галинським листовим алюмінієм, за це можна й треба арештувати, але прямих доказів того, що він причетний до вбивства Манжули, нема. Те, що перефарбував “Волгу”, ні про що не говорить, лише побічний доказ.

— Крім того, не знаємо, хто співучасник убивства, — погодився Хаблак. — Чоловік, схожий на Енгібаряна.

— Треба подивитися за Бубликом, — вирішив Дробаха. — Встановити коло його знайомств і зв’язків. То більше, що є цікаве повідомлення Коренчука. Наш юний колега вийшов на завод, через який спекулянти одержували алюміній. Працівники ВБРСВ уже сидять там, знаєте, як кажуть наші підопічні: розкручують динаму…

— І арешт Бублика може насторожити декого?

— Отож. Там пахне великою аферою, прокурор республіки взяв справу на контроль.

Хаблак подумав і зауважив:

— По-моєму, Бублик у цій компанії не головний. Я вже доповідав: існує якийсь Президент. Крім того, мусить же хтось виділяти тому заводові алюміній. Я, правда, в цьому слабо розбираюсь, то парафія ВБРСВ, але інтуїція підказує…

— Правильно підказує, — ствердив Дробаха. — Отже, домовились, громадянин, що іменується Бубликом, нехай догулює. Під вашим пильним наглядом.

— Нікуди не дінеться, — запевнив Хаблак.

16. Президент призначив Шилінгові побачення на Аскольдовій могилі. Прогулювався по алеї, що вела від входу до ротонди — тут завжди багатолюдно, стоять автобуси, вештаються туристи, і екскурсоводи розповідають їм..

Про що саме розповідають екскурсоводи, Президента не цікавило. Був, кажуть, якийсь князь, ну й що? Скільки цих князів вешталося тут, по Дніпру й придніпровських кручах, кляті експлуататори трудового народу, душили свободу й демократію… А демократію Президент любив і поважав, трактуючи її, правда, досить своєрідно, — як можливість особисто для нього робити все, що завгодно: купувати, продавати, не гребуючи нічим, аби мати зиск, аби якомога більше нагребти грошей і щоб робити це, не боячись різних слідчих, обехеесівців, прокурорів, не критися, а ходити з піднятою головою, так, як там, на заході, — був би він уже членом правління якогось банку або справжнім президентом, про якого говорять відкрито й з повагою, а не пошепки.

Шилінг шикарно підкотив на “Ладі”, за кермом якої сиділа жінка. Спочатку Президент не звернув на неї уваги, цей Шилінг відомий бабій, йому раз плюнути закадрити будь-яку жінку, Бублик казав: може організувати на різні смаки.

Але жінка вийшла з машини слідом за Шилінгом, і Президент подумав, що кращої за неї не бачив давно. Не сопливе дівча, жінка під тридцять, довгонога, грудаста, може, ледь-ледь із зайвиною, але те, що треба. І несе свої принади, як найдорожчі реліквії. Певно, знає собі ціну й справді коштує недешево.

Але й Президент знає ціну й, коли треба, вміє не скупитися. Він, правда, не допотопний купець і не звик дарувати шльондрам діаманти, тепер такса зовсім інша, але на цей раз і він би не поскупився…

Президент не встиг до кінця обміркувати цю проблему, бо Шилінг помітив його і, зробивши дівці знак, аби почекала, попрямував до нього.

Вони обрали затишне місце, де не стовбичили туристи, сіли на лавку, й Президент запитав:

— Привіз?

— Є п’ять сотень.

— Доларів?

— Чотири доларами, а сотня франками.

— Згодиться. Чому мало?

— Так Чебурашку ж замели. Хіба не чули?

— Чебурашки мене не цікавлять, — жорстко відповів Президент. — То більше, що його замели.

— Усі під богом ходимо.

— Не під богом, а під… — Президент затнувся і не став уточнювати, кого саме мав на увазі: й так ясно. Запитав: — А ти?

— Пересидів на придніпровому хуторі. Поки вляглося.

— Дивись, Арсене, аби не зачепили.

— Дивлюсь… — посміхнувся безжурно. — Чебурашка — свій хлопець, не капнув. А більше мене ніхто не знає.

— Гадаєш, там не чули про Шилінга?

Хлопець спохмурнів.

— Чули, можливо, й чули, а зачепитися не можуть. Я дрібними справами не займаюсь, для цього шпана існує, вони про Шилінга лише чули, але ніколи не бачили. Мене знають лише троє, тепер двоє, бо Чебурашка там.

— Давай…

Шилінг витягнув конверт, Президент заховав його до внутрішньої кишені піджака.

— З вас належить… — почав Шилінг, проте Президент перебив його невдоволено: