Ростислав Самбук - Сліди СС

Як же поговорити з матір'ю?

Хлопець розшукав старі штани в шафі, відірвав пару ґудзиків, попросив голосно:

— Дай мені, мамо, голку й нитки. Треба пришити ґудзики.

Знав, що мати тримає нитки в комоді, який стояв у дідовій кімнаті, і боявся, що скаже, де взяти. Та фрау Шварцвеллер вирішила сама пришити ґудзики.

— Давай свої брюки, — пробуркотіла, проходячи до кімнати. — Як маленький, усе на тобі горить.

Вона причинила за собою двері, але Ганс був певен, що Хетель підслуховує, тому мовив голосно:

— Я знайшов тільки один ґудзик, другий візьми в шухляді.

Вирвав аркуш з учнівського зошита. Чорт, де ж олівці? Знайшов нарешті на столику біля дідового ліжка. Швидко писав, говорячи зовсім про інше — для Хетеля:

— Ми підемо до Долини конвалій через гребінь, найкоротшим шляхом. Можна було б під'їхати і машиною, автобус проходить, по-моєму, о десятій тридцять дві, та навряд чи панам буде приємно трястися в автобусі… — Стиснув матері руку, поклав палець собі на губи, закликаючи до обережності. Та зиркнула здивовано. — А втім, я спитаю їх… — мовив голосно, показуючи матері записку.

«Швидше до поліції, в нас Вольфганг Хетель», — прочитала. Здивовано округлила очі, та Ганс не дав їй можливості хоча б одним звуком виказати себе:

— Де мої старі черевики? Завжди я їх шукаю і завжди їх хтось закине бозна-куди!

Питав матір очима: чи зрозуміла? Та кивнула, але дивилася злякано. Ганс розірвав записку, кинув до печі.

— Я візьму із собою флягу. Вона в кухні? — натягнув штани, взув черевики і, гупаючи, щоб Хетель устиг відійти од дверей, пішов до кухні.

Хетель стояв посередині коридора, заклавши руки за спину. Розмова між фрау Шварцвеллер і сином заспокоїла його.

— Ви готові, юначе? — запитав у Ганса приязно.

— Рушаймо. Я тільки наберу води, може, захочеться пити.

Поліцейський просунув голову в кімнату, всім своїм виразом показуючи: сталося щось незвичайне. Мовив чомусь пошепки:

— Важливі новини, гер комісар, — і пропустив до кімнати літню жінку. — Розкажіть, пані, що у вас трапилося.

Та розвела руками.

— Син написав: зайди в поліцію. У нас Вольфганг Хетель…

— Хетель? — комісар оббіг навколо столу. — Ви сказали — Вольфганг Хетель?

— Так мені написав син…

Фрау Шварцвеллер розповідала. Бонне слухав, нетерпеливо бігаючи по кімнаті. Вислухавши, уточнив:

— Третій, високий, не повернувся вчора?

— Вони взяли кайло і лопати… Назад прийшли вдвох, третій поїхав до Зальцбурга. Він мусив щось передати їм через хазяйку «Гірського орла».

— Скільки вам потрібно часу, щоб уладнати справи в Унтеркрімлі? — запитав Бонне.

— Бог з ними, зі справами, — відмахнулась фрау Шварцвеллер.

— Ні, — заперечив Бонне, — вони(могли не піти до Долини конвалій і стежать за дорогою, коли і з ким ви повернетесь. Робіть закупки й сідайте в автобус. Якщо Хетель удома, передасте, що в «Гірському орлі» вам сказали: «Аукціон відбудеться четвертого вересня». І от що: коли їх нема вдома, то дайте нам якийсь знак.

Фрау Шварцвеллер одразу збагнула, що від неї вимагається.

— Я розсуну фіранки на кухонному вікні, — пообіцяла. — Якщо дивитись з дороги, крайнє вікно праворуч.

Четверо агентів зайняли разом із Бонне місця в автобусі, котрий ішов повз садибу Шварцвеллерів. Пильно роздивлялися навколо, але нічого підозрілого не помітили. Та й що може бути підозріливе, коли навіть хворий дід вийшов надвір погріти старечі кістки — сидів у шезлонзі й дрімав.

Комісар попросив водія зупинитися за поворотом, де над дорогою нависала прямовисна стіна. Вона закривала шосе від сторонніх очей — Бонне і один з агентів повернулися назад і залізли в густий чагарник, тут і сам чорт не помітив би їх.

Сержант Грейзль з іншим поліцейським зробили велике коло і відрізали злочинцям шлях у долину. Біля повороту в гайку стояв чорний «форд» — трохи вперед висунулась третя група агентів. Будинок Шварцвеллерів взяли в кільце.

Ось-ось повернеться фрау Шварцвеллер.

Бонне розсунув кущі, визирнув. Вантажна машина зупинилася напроти будинку — так і є, приїхала господиня. Шофер допоміг їй перенести ящик з пивом, до подвір'я, помахав рукою і рушив. Фрау Шварцвеллер зайшла в будинок. Через кілька секунд відчинила кухонне вікно, розсунула фіранки.

Комісар прикинув: від дороги до садиби можна непомітно дістатися лише за умови, якщо зробити гак метрів у двісті і переповзти поміж грядками. Вирішив: слід ризикнути. Показав агентові, як треба зробити.