Ростислав Самбук - Сліди СС

Уранці Хетель попросив у хазяйки кайло і дві лопати, мовляв, вони хочуть облазити навколишні гори, чи не трапиться якийсь цінний мінерал; вони вже назбирали цих мінералів за літо до біса, півмашини завантажили контейнерами з камінням (сказав про всяк випадок, може, фрау Шварцвеллер побачила щось у кузові пікапа, то краще самому пояснити, аби її не мучила цікавість). На жаль, у них був лише один кишеньковий ліхтарик. Хетель повагався трохи, але попросив у хазяйки її великий ліхтар, з яким вона ввечері ходила до корови: кажуть, тут є печери й закинуті штольні…

Тепер Грейт ішов — попереду, освітлюючи шлях кишеньковим ліхтариком, а Хетель з Ангелем трохи від стали. Вони давно б уже сіли відпочити, та цей буйвол Грейт не знає втоми, відставати ж не хотілося. Коли полковник нарешті зупинився, Ангель запитав його невдоволено:

— Куди ви поспішаєте?

— Я? Поспішаю?.. — здивувався Грейт. — Я тільки те й роблю, що пристосовуюсь до вас. До того ж ми пройшли під землею метрів з двісті…

— А п'ять кілометрів по горах без передиху?

— Ну вже й п'ять! Не буде й чотирьох, — заперечив полковник.

— Хто як рахує, — засміявся Хетель. — Як на мої ноги, всі вісім.

— Залишилося два десятки кроків! — урочисто мовив Грейт.

Ангель забув про втому.

— Покажіть схему! — присунувся до полковника.

Кларенс подав папірця.

— Тепер усе одно… Дивіться, четвертий поворот праворуч. Це він! — тицьнув пальцем у темряву. — Аза ним відразу…

Ангель нетерпляче водив пальцем по схемі.

— Отут, де хрестик?

— Угу.

Раптом Ангель відштовхнув Грейта і прослизнув між ним і вологою стіною штреку. Полковник поморщився.

— У нас є багато часу, Франц, не поспішайте.

Та Ангель не слухав його. Зупинився на повороті, підняв ліхтар.

— Ідіть сюди! Скільки кроків від повороту?

Полковник відрахував. Провів кайлом риску і попросив Хетеля переміряти. Вийшла різниця всього сантиметрів тридцять — пусте, нема про що говорити, і полковник перший ударив кайлом, загнавши його в грунт мало не наполовину..

Вони з Ангелем по черзі розколупували кам'янисту породу, потім Франца підмінив Хетель. Він швидко втомився, і полковник забрав у нього кайло. Махав і махав, немов не знав утоми. Нарешті зупинився, але лише для того, щоб узяти лопату.

— Відійдіть-но… — попросив партнерів. Відкинув землю — утворилася яма по коліно, зовсім мало, зважаючи на те, що контейнер лежав на півтораметровій глибині.

Тепер копали по черзі. Кам'янистий грунт не піддавався лопаті, доводилося раніше розбивати його кайлом, а вже потім. вигрібати.

Ангель спітнів, лаявся крізь зуби, паплюжачи Штайнбауера, якому заманулося так глибоко закопати контейнер.

— Звичайно, він сам не махав кайлом… У нього було кому махати… Потім заткнув рота — і все…

— Як ви розумієте: заткнув рота? — поцікавився Грейт.

Ангель перезирнувся з Хетелем.

— Є багато способів, полковнику, і один з них полягає в тому, що людина сама собі викопує могилу. Бо засипати її значно легше,

Грейт, який занурився в землю вже мало не по груди, на секунду зупинився, підняв лопату, наче захищаючись, та відразу опустив її.

— Так, ваші хлопці були мастаки на такі справи. — Рубонув кайлом ще раз, зупинився й обтер рукавом спітніле чоло. — Ми вже пройшли півтора метра…

— Не може бути! — захвилювався Ангель. — Ви правильно рахували повороти? Дайте мені план.

— Він у вас! — розсердився Грейт. — І можете лізі назад до виходу — порахуйте ще раз!

— Спокійно, панове, — втрутився Хетель. — Полковник не помилився, я також рахував повороти, ще не заплутатись. І це справді четвертий поворот праворуч.

Полковник ударив ще кайлом. Відгріб землю. Пробуркотів:

— Дивлячись, як міряти… Може, тут і справді нема і півтора метра?

Він попрацював ще з чверть години — тепер усім стало ясно, що контейнера нема: над землею стирчала лише Грейтова голова, а полковник вимахав, слава богу, мало не на два метри.

Грейт виліз із ями, яка нагадувала велику лійку. Посидів трохи. Ангель і Хетель стояли в нього за спиною мовчки. Полковник віддихався. Потім засміявся.

— Штайнбауер мало не мого зросту, — мовив крізь сміх. — І крок у нього — мій. А я пристосувався до вас. Треба прокопати цю яму ще на метр. Подовбайте, поки я відпочину.

Робота пішла швидше. Один махав кайлом, а другий, стоячи в ямі, викидав землю, що осипалася. І все ж минуло не менше години, перш ніж яма видовжилась на метр.

— Тепер відійдіть і присвітіть мені, — скомандував полковник.