Ростислав Самбук - Дияволи з Веселого пекла

Замислившись, Дубровський проґавив комісарів «сітроен» і побачив Бонне вже в дверях і той помітив Сергія ще з вулиці, бо попростував з порога одразу до нього, широко осміхаючись і ще здалеку простягаючи руку.

Дубровський вирішив виявити витримку і не розпитувати комісара. Але той, відпивши червоного терпкого вина з льодом і примружившись від задоволення, почав сам:

— Цікава новина, мсьє Серж. Я не хотів говорити по телефону, бо не мав би приємності бачити вас… Вам подобається це вино? — поплямкав губами, з задоволенням підмітивши, як насторожився Дубровський. — Таки непогане, хоч і порівняно дешеве. Я давно не пив його і тому призначив побачення саме в цьому бістро. Хазяїн завжди має кілька бочок для справжніх цінителів, біс його зна, де він бере їх… Занепад дрібних ферм скоро приведе до того, що вино з Бургундії не відрізнятиметься від бурди… — зненацька Бонне зареготав вдоволено. — Демонструєте витримку? Але ж коли ви дізнаєтеся, що Ангеля…

— Заарештували?

— На жаль, ні, — скрушно похитав головою Бонне. — Тільки бачили, та знову проґавили.

— Де?

— Вчора у Відні. Дубровський спохмурнів.

— Він або нечиста сила, або просто щастить мерзотникові!

— Є й від того, й від того… — підморгнув Бонне. — Як вони нас ошукали в «Рудому півні»?

— Що у Відні?

— Завтра вранці я вилітаю туди, — пояснив комісар. — Ангеля бачили біля станції прокату автомобілів. Поліцейський упізнав його, але не встиг затримати: той уже сідав у таксі…

— Бачу, ви всерйоз зацікавилися цією бандою.

— Нас рідко хто так нахабно обдурює.

— Гадаєте, там і полковник?

— Його звуть Кларенс Грейт.

— Отак-от швидко встановили?..

— Ви недооцінюєте можливості Інтерполу і сучасні методи зв'язку. Полковник Кларенс Грейт… Служив в американських окупаційних військах у Західній Німеччині, а на початку цього року вийшов у відставку.

— Чудова компанія, — скривився Дубровський. — Напевно, цей Грейт бомбив німецькі міста, а Ангель вкоротив віку не одному американцеві. А зараз вони знайшли спільну мову.

— Людям властиво забувати минуле.

— Але ж є такі речі…

— Не всім довелося побувати в пеклі. І, крім усього іншого, існує життя з його нинішніми спокусами.

— Буду помирати, не забуду концтабір, — одказав Сергій упевнено. — І не прощу!

— Не в кожного ваш характер.

— Іноді я дивуюсь вам, Люсьєн. Невже не розумієте, якої шкоди завдав усім нам фашизм? Скільки років були гітлерівці у Франції?

— Я поліцейський, і для мене закон над усе. Але не думайте, що ми спимо спокійно, коли фашистські генерали приїздять у Париж! Війна залишила слід у душі в кожного з нашого покоління. Цей американський полковник — типовий покидьок, Серж, бо перелізти з одного боку барикади на другий може тільки покидьок.

— Вони ділки, і війна лиш тимчасово розвела їх. Думаю, що і цей, як ви сказали, Грейт також із радістю сповідував би націонал-соціалізм, коли б це було йому вигідно.

— Люди гинуть за метал… — коротко реготнув Бонне. — Але, гадаю, Ангелеві і Грейту недовго залишилось гуляти. Вони розлютили не тільки мене…

— Коли б ви спиралися на громадську думку, — переконано зауважив Дубровський, — ці злочинці, певно, вже сиділи б за гратами.

Комісар відмахнувся.

— Ви знову своєї… Та я вже пояснював, що Інтерпол не втручається в політику і для нас існує лише карний злочинець Франц Ангель… — Бонне сердито схопив пляшку, палив собі склянку. — Але ви помиляєтеся, коли вважаєте, що я не поділяю ваших думок, Серж. На жаль, живуть зовсім окремо комісар поліції Люсьєн Бонне і приватна особа Бонне. Ця приватна особа іноді не погоджується з комісаром, навіть зневажає його, але в неї г: сім'я, котра існує на комісарську платню. Колись я плюнув би в обличчя тому, хто передрік би мені таке майбутнє, — я був у макі, Серж, і ми воювали з бошами иовсім не за те, що маємо! Багато хто з моїх товаришів перевернувся б у труні, побачивши сучасну Францію! — Комісар за одним духом спорожнив склянку. — Чим вона відрізняється від тої, довоєнної? А ми мріяли про розкутість думки, високі ідеали, про якесь зовсім нове суспільство… Я не комуніст, мсьє Дубровський, і ваш аскетизм не може правити мені за ідеал, але ми уявляли собі якусь іншу гармонію і билися за це з бошами. Ну, я не скидаю з рахунку і просто ненависть до окупантів, підсвідомий протест — цим були заражені мало не всі французи. Але в макі йшли найхоробріші чи, якщо хочете, найідейніші — серед нас більшість складали комуністи, і я встиг подружитися з багатьма, хоч, повторюю, не поділяю їхніх поглядів.